17. Мамуля

Тіпурра знаходиться поруч з білою зіркою. Поруч дві великі планети, на обидвох припинився процес формування атмосфери, грошей на завершення процесу не вистачило. Залишилися лише руїни установок, що колись виробляли парникові гази. 

Як говорив Бейл, до планети потоком летіли космічні кораблі. Рух, як на міжпланетній трасі Співдружності. На орбіті оберталися вантажні гіганти, від п'яти кілометрів завдовжки. Усі менші, із справним гравітаційним двигуном, сідали у степові трави.

Поле для космічного ярмарку попередньо і старанно перевірили геологи. І якщо хоч один корабель провалиться, вчені не отримають другу частину зарплати.

У торговельної гільдії свій президент, своя армія, своя поліція. Космічні торговці маніакально, але своєрідно чесні. Якщо члена торговельної гільдії спіймали на брехні, його виганяли. 

Контрабандисти торговцями сприймалися як молодші, непутящі брати. У гільдію їх не брали, та послугами користувалися. Деякі з вільних перевізників, як називали контрабандистів, працювали виключно на гільдію торговців. Керт виконав кілька доставок, та після того як Оллі звинуватила його у крадіжці загальних грошей і у зраді, капітану Керту не довіряли.

Капітан Керт розраховував на захист президента гільдії, мав надію виправдатись, головне добитись аудієнції у вельмишановного пана Рору,  у подарунок потрібно купити коня у мами Бейла. Рору дуже любив коней.

Маленький кораблик пройшов атмосферу Тіпурри й пірнув у бік від степу екваторіальної зони. Степ на тисячі кілометрів був тепер схожим на велике місто з кораблями замість будинків. Це тимчасове місто космічних кочівників майоріло різнокольоровими наметами, вже запрацювали каруселі, й атракціони: від механічних до гравітаційних. Горіли прожектори, рекламні щити й багаття. Над степом темніло небо, а ярмарка засяяла тисячами вогнів. 

Лис у вечірніх сутінках зависнув над скелями, неподалік великої ферми. Бейл керував посадкою, з мамою він не зв'язувався, усі засоби зв'язку вимкнули, як і навігацію. Навіть якщо хтось з торговців упізнав корабель Керта, то певне думає що Лис сів у степу біля ярмарки. А досьє Бейла і Лакі були показово спалені, коли їх вигнали з армії за дезертирство.

– Кучерявка лети вліво. Ти що не знаєш де ліво, а де право? Вліво це туди, – Бейл нетерпляче тицьнув пальцем у монітор.

Мілен несподівано загарчала:

– Пацялки свої прибери! Не забруднюй техніку!

 Бейл звик до до того що Мілен може крикнути, вже не звертав уваги, адже він керував посадкою, був гордий з того:

– Там за скелями майданчик, був! 

– Був, – передражнювала його штурман, – сказано у минулому часі. Не бачу я ніякого майданчика, суцільні скелі. Покажи мені на ландшафті, де твоя уявна площина. І не висни наді мною.

Пухнастики–їжачки Мілен висіли над скелями скануючи простір. Вони здається теж не вірили у майданчик між скелями.

– Так ось майданчик, – показав солдат на невелику, але рівну площину між скелями.

– А ми туди не вліземо, – сумнівалася Мілен, але перевірила дані на моніторах вивела розміри корабля на голограму ландшафту, винесла вердикт, – краплинка до краплинки.

Кіт прилипнув носом до лобового скла. Всі уже звикли до кота на пульті. Та й сприймали його виключно як домашню тваринку, трохи дивну, дуже розумну, але саме тварину.

– Може я саджатиму! Я увійду як кістка у маслинку, – запропонував Ріто, – Мілен ти впевнена що впораєшся? Зможеш? – Ріто підскакував у своєму кріслі. Ладен був перехопити кульку управління. 

Кіт озирнувся, подивився на дівчину, нявкнув і підскочив до "ландшафту", вивчив його, знову нявкнув, вже стурбовано.

– Не бійтеся панове, увійдемо без пошкоджень, – запевнила всіх Мілен.

– Якось у тебе це наче з еротичним підтекстом прозвучало, – почервонів Бейл.

– Це у тебе думки вульгарні. Лобуряка, – Джетт вліпила хлопцеві запотиличник, – йди готуйся до зустрічі з матір'ю, збирай команду перед шлюзом.

– Слухаюсь мем! – відкозиряв Бел і поспішив покинути рубку. При маневруванні корабля ледь не впав, лаючись послизнувся у коридорі, ще щось викрикнув з лексикону Алю, і радісно заверещав, – Мама! Я йду до тебе!

Кіт лапою тицяв у зображення скель на "ландшафті", демонструючи занепокоєння різкими ударами пухнастого хвоста.

– Спокійно Мороку, ти що? Тут ферма, – відповіла Мілен коту, – Бейл напевне б попередив якщо що.

Джет усміхнулася.

Кот пирхнув.

Керт підвівся з крісла, склав руки на грудях, спостерігав як Лис заповзає між скель, палубу хитало. Капітан озирнувся на Джетт помітив її посмішку, подивився на кота, почухав потилицю, запитав.

– Щось не так? Чому наш кіт так схвильований? Що це за скелі? 

– Хороше запитання Кеп, це здається скам'янілі термітники, під ними копошиться щось живе але не теплокровне, – відповіла Мілен, в ту мить коли Лис завмер у вузькому просторі серед скель, – коту не подобається ця живність.

– От курва! – обурився Керт, – вибачте пані, але це... це якесь, довбане, щось! Джетт чому ти посміхаєшся? Бейл! – Керт вискочив з рубки за солдатом, у відчинені двері було чутно, – Бейл! Скотина малолітня! Як ти думаєш дійти до ферми вночі! З своїми знайомими, курва, жуками наввипередки!?