15. Крейсер класу Ді 10

Ящики з їжею розвантажили, Бейл повернувся до своєї гармати.

Біля хвостового відсіку заправники замінювали контейнери з паливом. Алю лаявся з ними випробовуючи нові комбінації нецензурних слів.

Мілен, з котом на руках, вийшла на трап. Сін пішла за подругою, але за границю шлюзової камери не виходила, у дівчини були свої спогади про Лоттіленг.

Лакі з насолодою палив цигарку сидячі на рампі. А коту було цікаво усе, він так вертів головою, намагався усюди зазирнути, що ледь не випав з рук Мілен. Дівчина тихо прошепотіла йому на вухо:

– Жити напевно краще, ніж бути мертвим у кріокамері, – І хутко відсторонилася, бо він ледь не вкусив її за носа, – Вибач, вибач. Я пам'ятаю що ти не просився до тієї коробки. Цікаво хто тебе туди поклав?

– Вредна штурманка знущається над нашим котиком, – Сін забрала кота з рук подруги, – Йди до мене маленький, я тебе люблю.

– Сін, цей котик, дорослий чоловік, – хитро усміхалася Мілен.

– Зараз він милий котик, – Сін потерлася носом об голову кота, де хутро було м'яким, наче шовк.

Кіт зітхнув приречено.

– Він справді дорослий хлопець? – ревниво поцікавився Лакі.

– Скоріше за все, – відповіла Мілен, – Тільки не викликай його на дуель.

– То ж він мою наречену відбиває, – обурився солдат.

– Лакі! – розсердилася Сін, – Я ще не твоя наречена, а мого котика ніхто ображати не буде. Навіть Кусаки.

– Боженько–зіронька! Як говорила моя мама, – розсміявся Лакі, – ніхто не ображає твого кота. Такого образиш... – Лакі допалив цигарку, старанно загасив, недопалок, поклав собі у кишеню, скочив на ноги, – Піду подивлюся що там ті чотирирукі роблять. Щось довго ми тут сидимо, і надто тихо. А як каже наш капітан, "Не люблю, коли так щастить", – озирнувся навколо, зазирнув за платформу, обійшов вантажний відсік, знайшов розрізані мотузки, – От курва! Сука Боті! Утік падло! – Подивився на розгублених аросців. Ті теж оглядалися. Хотіли кинутися шукати кока. Лакі крикнув, – куди роззяви!? Він у вантажівці полетів! – вилаявся і побіг у кают–компанію доповісти капітанові.

***

Дізнавшись про втечу кока, Еліолд не приховував гнів, та досить швидко приборкав емоції, змінив плани:

– Летіть звідси вже. Сховайтеся у дядька Понагара, відпочините у його готелі. Курорт вам не зашкодить. Я простежу за Рудою, з'ясую про патрулі і прилечу до вас. А якщо все буде тихо, може навіть з мамою.

– Але може Оллі не буде ганятися за нами? Ботікт знає де знаходиться планета, – сподівався Керт, – То, ж вони відразу туди полетять. Може там і залишаться.

– Швидше за все планети, там де ви її залишили, вже немає. Вона повертається до своєї зірки. Приготуйте ящика схожого на той, де ви зберігаєте алмази, мої люди винесуть його, – Еліод піднявся, він поспішав піти з Лиса. Щоб його Дочка швидше полетіла з бази.

– Ти ризикуєш тато, – попередила Джетт.

– Все. Потім те усе обговоримо, діємо швидко й зустрінемося знову, – одноногий антиквар обійняв свою дочку і поцілував у чоло, – Я давно хотів звозити твою маму на відпочинок на якусь гарну планету з морем.

***

Лис летів на граничній швидкості до далекої планети Понгара.

Після смачної вечері зі спиртним, екіпаж розійшовся по каютах, відпочивати. Мілен зголосилася чергувати у рубці. Вона могла спати одну добу на десять. І їй подобалося залишатися у рубці на самоті. А тепер у неї з'явився співрозмовник. Спілкувалися ці двоє подумки. Кіт сидів на пульті дивився у ілюмінатор Мілен у кріслі, він слухав, вона розповідала про світ. Про себе він не говорив нічого.

Крапку на моніторі далекого стеження зауважив першим кіт. Мілен вже вивчила що краще вона розбудить капітана і потім вислухає що вона панікер, ніж це зробить гуркіт і скрегіт абордажних змій.

Ріто не спалося, він прийшов із пляшкою пива саме тоді, коли Мілен вже викликала Керта, перехопив мікрофон, руки йому почали тремтіти, вмить протверезів.

– Капітан ви терміново потрібні у рубці. Дуже терміново, – почулося у засобі індивідуального зв'язку.

Капітан прокинувся. У першу мить, як це частенько буває якщо раптово розбудити, не міг зрозуміти де знаходиться. Йому снилося щось з дитинства, тепер і згадати не міг.

– Капітан швидше, прокидайся, – це вже був голос Ріто. Пілот нервував. А, коли Ріто по справжньому нервував, його голос набував дзвінкість, ось таку як зараз.

Керт схопився, одягнув штани, схопив черевики, побіг до рубки.

– Що трапилося? – Капітан навис над пультом розглядаючи монітори стеження. Побачив крапку на екрані, – Може якийсь хтось, кудись, собі летить?

– Цей гіпотетичний хтось летить не кудись, а за нами, і відстань зменшується. Цей хтось більший ніж ми і рухається швидше. А ми вже летимо на максимальній, та вони нас наздоганяють, – повідомила Мілен.

– І хто ж цей хтось може бути? Параметри ти вже можеш сказати? – запитав Керт. Інтуїція йому кричала, що за ними летить не невідомий хтось.

– Це військовий корабель. Крейсер, класу Ді, десята версія, такі на озброєнні вашого співдружності вже не використовуються, застаріли і були відправлені на переплавку, – відповіла Мілен.