12. Фанатик

Мілен вже хотіла повернутися до каюти Сін, потяглася взяти чашку з чаєм, коли пролунав пронизливий вереск медсестри.

Капітан тільки ліг, і відразу провалився у сон, але крик племінниці розбудив миттєво. Керт схопився на ноги, і як був у шортах й босоніж, вискочив у коридор.

Двері до каюти Сін було відчинено, капітан перший забіг туди. Ботікт стояв з ножом посеред каюти. Сін притулилася до стіни, затуляючи обличчя закривавленими руками. Між дівчиною і шаленим коком стояв кіт, сичав вишкіривши ікла, і вже почав збільшуватися у розмірі. Обличчя кока подряпане, але схоже це зробила Сін, у кота пазурі більші й гостріші.

Керт вдарив кока по голові кулаком. Кок озирнувся здивований, очі були червоними. Впізнав капітана, й кинувся на нього намагаючись вдарити ножом.

Керт побачивши що кок тримає ножа лезом вперед, зрозумів, що той не вправний з такою зброєю, а діє у стані релігійної істерії. Вдарив Ботікта по руці вибив лезо, другий удар у щелепу. Кок впав, перевернув поличку з дзеркалом, на його сиву голову посипалась блискуча пудра.

Капітан закричав котові:

– Не смій! – Що не смій Керт і сам не знав. Він відчув як стиснулося серце, стало важко дихати. Подумав що усі ці пригоди ймовірно вб'ють його завчасно.

Мілен забігла до каюти за капітаном. Кіт правильно зрозумів наказ капітана, зменшився, підбіг до штурмана, вона підхопила його на руки.

Керт посадив племінницю на ліжко, ласкаво наче дитину, попросив прибрати руки від обличчя. Прибігла Джетт і хлопці, навіть Алю сонний і розгублений причвалав і стояв у коридорі між каютами, тримаючись за стінку і жадібно хапаючи повітря, обіцяв собі, що завтра почати тренуватися.

Джетт наказала хлопцям залишатися у коридорі. Лакі зазирав до каюти своєї коханої під рукою першого помічника, побачив що дівчина жива, послухався наказу і відступив від дверей. Запитував:

– Вона поранена, що зробив той виродок?

– Жива, не скачи тут як скажений фіру! Без паніки, солдате! – крикнула на нього Джетт.

Сін прибрала руки від обличчя. Ботікт порізав її долоні, щоку й лоба.

– Я тепер негарна, – сказала дівчина і розплакалася.

– Він трішки зачепив, лише подряпини, – Мілен присіла біля Сін, погладила дівчину по руці, – позаклеюємо й усе загоїться вмить. Навіть маленьких шрамиків не залишиться.

Кіт стрибнув на коліна до Сін. Керт хотів зіштовхнути звіра, щоб не заважав, але Мілен втримала руку капітана. Кіт потерся носом у долоні дівчини, торкнувся її обличчя лапами. Подряпини і порізи зникли. Сін з подивом оглядала свої забруднені кров'ю, але неушкоджені руки, торкнулася обличчя, обняла кота. Звір навіть не пручався.

– Яка чудова тваринка у нас завелася, – здивувалась Джетт.

Лакі нетерпляче запитав:

– То з нею все нормально? Я бачив кров!

– Все добре, заспокойся, подряпала Боті, звідти й кров, – запевнила Джетт стурбованого хлопця, – Видихай.

Лакі сів на підлогу, обхопивши голову руками:

– Як я злякався.

– Що, чорт забирай, там сталося? – цікавився Алю.

– Наш кок хотів зарізати нашого кота, а Сін роздряпала його обличчя, – пояснила Джетт, – Я правильно усе зрозуміла кеп?

– Так, – підтвердив капітан, – Хлопчики зв’яжіть руки, вже не нашого кока, і замкніть, в уже не його каюті. Я б його взагалі у холодильник заштовхав, щоб охолонув. Але запаскудить усе, старий дурень.

– От довбаний довбень, фанатик бісів, завжди знав що він маніяк, – сварився Алю, – Капітан можна я буду коком?

– Ні! – вигукнули капітан і Джетт разом.

Джетт побачила як Лакі кілька разів вдарив Ботікта, коли той прийшов до тями. А Бейл так затягнув ремінь на його руках, що кок аж закричав. Але вдавала що не помічає. Вона і сама б так вчинила з тими, хто скоїв напад на своїх.

***

Лис повільно плив за гравітаційною течією, осторонь від космічної траси. Космос темний, немов вода вночі, поблизу від плівки підпростору здавався чорною стіною. Далекі зірки блимали ледь помітними вогниками. До найближчої зірки, при справному двигуні й повному обсязі палива, день шляху. Екіпаж Лиса не часто замислювався про те, як далеко вони знаходилися від населених планет, поки корабель рухався, команда жила.

– Тітка Джетт я вже бачу базу. Ріто зупинив Лиса. Чекаємо тебе на містку. – Мілен вдруге повторювала це повідомлення. Дівчина сиділа у штурманському кріслі. Чорний кіт спав на її колінах. Після нападу кока, звір не відходив від дівчини, немов був упевнений, що перебуваючи поруч з нею буде у безпеці. Мілен загорнула кота–перевертня у білий светр який подарував йому Алю.

– Він справді не нападе? – запитав Ріто, з побоюванням поглядаючи на звіра, – З хлопцям впорався у мить. Кулі не беруть. Небезпечне створіння.

Кіт підняв голову, уважно подивився на пілота. Ріто не витримав погляду чорного кота. Відвернувся, сказав роздратовано:

– Чорт забирай, очиська моторошні. Де Джетт? Мені що якір кидати? Поклич її ще раз, може спить.

– Лаєшся наче старий дідуган, – огризалася штурман і знову увімкнула мікрофон, – Тітка Джет, ми чекаємо тебе на містку, – Мілен навіть набрала номер мобільного зв'язку. Поблизу бази телефони почали працювати. Але команда Лиса користувалася внутрішніми пристроями, з тих, заборонених у співдружності технологічних пристосувань таємничих закритих світів які притягла на борт Мілен.