11. Прийняття

– Це мій співвітчизник, – мовила Мілен, коли Джетт замкнула двері кают–компанії.

– Аджар, чи тейл? – поцікавився капітан з острахом очікуючи відповіді.

– Це що ще за термінологія? – занепокоєно запитала Джетт.

– Пізніше поясню люба, – Керт коли хвилювався, забував що вони з Джетт тимчасово розлучилися.

– Здається тейл, - відповіла Мілен й усміхнулася винувато, знизала плечима, - Тільки не кажіть нікому. Боті зовсім збожеволіє, почне сипати у нього сіллю, і у мене також.

– Один тейл на кораблі це ще якось можна пережити, але два! Це катастрофа, – Керт тер підборіддя, – Шо ж тепер з ним робити?

– Тейл – це дракон? Так? – перепитала Джетт, з подивом подивилася на Мілен, немов побачила її вперше, – Дитинко?

– Так, тітко Джетт. Ти ж не впадеш у релігійний ступор? Й не втратиш свідомість?

– Знущаєшся мала? Я знаю принципи біотрансформації, але живого дракона бачу вперше. Наскільки ж ти можеш збільшитися.

– Тридцять три метра. Я дракончик середнього розміру.

– Як наш корабель, – у голосі Джетт відчувався не страх, а захоплення.

– Тобі це подобається? Бачу що так, – усміхнулася Мілен, – А тепер потрібно знайти одяг, щось не синтетичне. Хай Алю виділить зі свого гардеробу. У них, певне, розмір однаковий.

Капітан з відчаєм підняв очі до стелі, різкувато повернув ручку на дверях в кают–компанію.

– У них... Чорт забирай, мала! Я тільки до тебе звик. Джетт ти як?

– Нормально, – відповіла ошелешена космодесантниця, – Жити буду. Але коли прийду до тями, ми поговоримо про те, чому ти приховуєш від мене важливу інформацію. Ти зрозумів мене Керте?

– Я зрозумів, – приречено зітхнув капітан й штовхнув двері, – Зрозумів що влип.

***

Мілен зайшла до каюти Сін. На сірі стіні маленького приміщення липкою стрічкою, із блискітками, приклеєні плакати з об'ємним зображенням відомих співаків, моделей, та драконів з фільмів та казок. Дзеркало також у блискітках, на столі косметика, парфуми, плюшевий дракон. На підлозі рожевий килимок із зображенням синіх дракончиків. Дівчина прикрашала каюту як могла. Вона й справді любила драконів. Мілен усміхнулася, уявила що буде коли Сін побачить її справжню форму. І дізнається правду про кота.

Чорний кіт спав на ліжку загорнутий у рожеву пухнасту ковдру. Коли почув шурхіт дверей, підняв голову, простежив за дівчиною жовтими драконячими очима.

– Маєш людську форму? Трансформуватися будеш? – запитала Мілен.

Кіт поклав голову на лапи, заплющив очі.

– Не знаєш чи зможеш? Якщо зміг з дракона стати котом, то й людська форма мусить бути. У кріокамері ти певне був у людській трансформації. Давай, спробуй. У кают–компанії розігрівають смачні консерви, шкода курку ти зіпсував, вона у Ботікта смачна, тобі б сподобалася.

Кіт чмихнув. Повернувся спиною до Мілен. Дівчина сіла поруч з перевертнем, підклавши подушку собі під спину.

– Коли ти востаннє розмовляв з людьми?

Кіт заховав голову під ковдру.

– Ой, ну годі, – Мілен схопила його разом з ковдрою поклала собі на коліна, подивилася в очі, – Поговори зі мною. Ми опинилися на одному кораблі. Ми з однієї планети. Як ти не мій співвітчизник? – Мілен ошелешено глянула на кота, хмикнула, - Ну і що? Ми одного виду! Нас таких в космосі мало, ми допомагаємо один одному. Ти іншого виду? Тоді вас напевно ще менше. Ти зі своїми не спілкуєшся. Але, з ними ти не сварився? Ти взагалі ні з ким не сварився. Я захлинуся у цікавості.

Кіт м'яко відсторонився, не випускаючи кігтів, відштовхував лапами її чіпкі руки. Намагався звільниться.

– Добре залишайся котом, – Усміхнулася Мілен із розумінням, - Принесу солодкий чай зі спиртом і одяг. Сам не ходи нікуди, дай їм час до тебе звикнути. Про мене знають тільки, тепер, двоє, але напевно дізнаються всі. Так в сучасному світі перевертнів бояться. А драконів дуже бояться. Може у душ хочеш. Тут у Сін є навіть миска, тобі у трансформації кота гарячу ванну можна прийняти. – Мілен поклала кота на ліжко, допомогла знову загорнутися у ковдру, – Якби ти не хотів вибратися з кріокамери, дерево тебе б в населений світ не тягло б. Ти знаєш скільки народу загинуло у тій печері, де ти спав? Як голограма? – Мілен вирячилася здивована, коли почула правду про печеру, вигукнула, - От ви два гада! Чекали щоб в команді був хтось із закритих народів. Підлі шантажисти. А тепер не хочеш зі мною розмовляти? Не можеш? Зрозуміло, добре, будемо так, я вголос ти подумки. Домовилися? Як тебе звати? Ел? Гел? Ось що Гел, сиди тут, чекай на мене.

У дверях Мілен озирнулася, він лежав в ковдрі, але голова піднята, очі уважно стежать за нею.

– Ти хоч не сам себе приспав? Ні. А хто? Не знаєш. Дивний ти дракотик.

Джетт вмовила капітана піти спати до його каюти. Алю залишався у машинному, попередив, що якщо його хтось розбудить, навіть якщо то буде монстр, він вб'є будь–кого, навіть монстра. Незважаючи на мирні стосунки з усіма. Ріто сидів у рубці, Лакі заніс йому туди консерву і пляшку газованої води.

Мілен вибігла з каюти і зіткнулася з капітаном. Той стояв біля дверей, немов охоронець. Похмурий, сонний і нервовий, з банкою енергетика у руці.