10. Це лише перевертень.

Лакі отямився, схопився на ноги, готовий до бою, ойкнув і притулився до стіни, бо відчув що його нудить.

– А у нашого Лакі таки є мозок, – жартувала Джетт.

– Мем, я універ закінчив, перед армією, – зізнався солдат.

Керт і Лакі підняли пораненого Бейла, занесли до медблоку. Джетт, як кожен офіцер зоряного десанту, навчалася польової хірургії.

– І хто ти за професією юначе? Дай мені он ту коробку що справа, жовту, так саме ту. Будеш асистувати.

– Та вколіть мені що–небудь! – Вимагав Бейл, – мені ж боляче! Ще й витягати того ножа будете, по живому.

– Добре що не мертвому. Не бійся солдате, – усміхнулася Джетт, – Я ніжно, – і різко висмикнула лезо ножа з ноги. Бейл скрикнув. Джетт очистила поріз, запевнила, – Клею буде достатньо.

– Мені вже й самому важко у це повірити, мем. Але я хотів стати вчителем, розповідати дітям про різні планети. – Лакі усміхався, – З дитинства планетами захоплювався, але вчителям мало платять та й у Співдружності чоловіків на цю роботу більше не беруть, – він відкрив коробку з медикаментами і подав Джетт клей для ран.

– Давайте без отих довгих відвертостей, заклеїли і пішли, – приспішував усіх Керт, він стояв біля понівечених дверей, спостерігав за коридором, – хто знає, що тварюці спаде на думку.

– Керт пам'ятай, він міг перебити вже половину команди, але усі ще живі, – Джетт допомогла Бейлу встати. Вручила йому його ж ніж, – Все хлопчики пішли. Чому я не знала, що у тебе вища освіта? Лакі?

– Та ну, – замість Лакі відповів Бейл, – крутий космодесантник і тут, ляп–тяп, вчитель, – соромно.

– Соромно розповсюджувати легенду, що ти не вмієш читати, – дражнився Лакі. Він підтримував брата, допомагав підніматися по сходинках.

– Та умію я читати! – розсердився Бейл. Він кривився від болю, клей стягуючи краї рани, знезаражував та знеболював, але не так щоб нічого не відчувати, – Я навіть писати, вмію. Вірші писав, присвячував сусідці, а вона мені у голову кинула словник, зараза. А було ж гарно. " Тебе кохаю квіточка моя, тебе бажаю як вогню дрова".

– О ні! – закричав Лакі, – Тільки не цитуй!

– Не верещіть! Йдіть швидше. Зовсім збожеволіли, скільки вам тварюк на борту потрібно, щоб ви не верещали? – Керт вже чекав біля дверей кают–компанії. Джетт замикала групу ще на нижньому ярусі, – Джетт, що там?

– Чисто кеп, – відповідала перший помічник.

***

Кок розігрів консерви.

Бейл любив смачно поїсти, обіцяв помститися монстру за те, що той позбавив екіпаж печені.

Керт привів Сін, дівчина з дядьком демонстративно не розмовляла. А коли дізналася що Бейла поранили, а її не покликали зашивати рану, розсердилася і на хлопців. Джетт запевнила що рану обробили клеєм і нічого серйозного не треба було робити.

Лакі приніс коханій розігріту консерву і чай зробив. Вона надто хотіла їсти, взяла, але не подякувала.

Лис пройшов підпростір. Мілен вимкнула генератор силового поля, і звук двигуна став майже нечутний.

– Куди летимо кеп? – запитав Ріто по голосному зв'язку.

– Не будемо світитися на центральних планетах з алмазами, і з перевертнем на борту. На границі співдружності посилили митний контроль, ввели огляд кораблів, – Джетт схопила з розігріваючої полиці консерву й ложку, впала на диван, – Ох як добре, втомилася я бігати.

– Ще й патруль з кусаками за нами ганяються, – погодився Керт, – На Лоттіленг?

– Так, але без прогулянок, – погодилася Джетт, – Зв'яжуся з татом, коли наблизимося на відстань ближніх хвиль.

– А–а–а! Лоттіленг! І не піти в бар «Стара баржа»? Там найкращий алкоголь у Всесвіті! – закричав Лакі.

– І повії там теж круті, – тихо бубонів Бейл, додав голосніше, – А ми тепер багаті. Хочу пива! І стейк з горгомота!

– Не буде вам поки ні алкоголю, ні повій! – гримнув капітан, – Змиріться. Три години на заправку і поповнення запасів! Тих хто вийде з корабля покину на базі. Зрозуміло?

Тепер ображених стало троє.

– Через вісім годин будемо на Лоттіленгу, без алкоголя й повій, – відрапортував Ріто.

– І ти, теж, там! – гримнув у мікрофон Керт, – станемо на курс, увімкни автопілот, покличеш Лакі, прийдеш поїсти, сам по кораблю не ходи.

У кают–компанію постукала Мілен. Лакі відчинив двері.

– Мілен! У нас монстр по кораблю бігає! Я наказав по одному не ходити! – лаявся капітан.

– Ви ж сказали перевертень, – усміхнулася дівчина, – Боті зроби мені каву, і крем вершковий.

– Усі перевертні підступні вбивці, людоїди, створені драконами шкідливими, – кок цитував священні тексти. За приготування кави навіть не взявся.

– А перевертні, Кучерявка – це, що, не монстри? – обурився Бейл, – Він у мене ніж встромив!

– У ногу Бейл! Зауваж, не пошкодив ні артерії, ні кістки. Знає куди бити, щоб не покалічити, – насміхалася Мілен.

– Мені пощастило, він хотів мене вбити, але не поцілив у серце, – сердито відповів Бейл, – А ще, у щелепу вдарив. Кулаком.