9. Коти, чорти і монстри

У шлюзовій камері Бейл та Лакі, втомлені й злі, дивилися на розбитий дашок кріокамери. Бейл тримав у руках уламок:

– Таке міцнюще. Навіть не кришиться. То що? То був Гіллячник, із сну Кучерявки?

Лакі оглядав стіни і палубу, на стелю подивився.

– Слідів нічиїх не видно. Куди воно поділося?

– Якого біса ви тут стоїте? Шукайте те щось! Тільки лазери не беріть, досить підпалювати мій корабель! Візьміть голчасті пістолети, але без розривних! – наказав капітан. Взяв з рук Бейла уламок товстого органічного скла, оглянув його, – Це щось сильне, дуже сильне.

– Ми його завалимо кеп! – Лакі намагався говорити це впевнено, наче не відчував страху.

– При можливості, постарайтеся зачинити його у якомусь відсіку, якщо нападе, стріляйте без роздумів.

– Ми його завалимо кеп, – повторив за братом Бейл і відсалютував наче на параді.

Капітан викликав рубку:

– Джетт у нас проблема! Спустися до вантажного відсіку зі зброєю. Обережно - кріокамера порожня, – сказав механіку, – Викинемо спочатку коробку, вона мене бісить!

***

Коли кріокамеру викинули у космос й знову відкрили шлюзову камеру, на балкон вантажного вибіг кок:

– Капітан у мене все перевернуто на кухні!

– Щось зникло! – запитав капітан.

– Пляшка спирту! – відповів кок.

– Що?! – здивувався капітан, – Монстр алкоголік?

– Може Боті сам спирт випив, бо тепер, курва, на монстра все можна звалити, – хитро посміхався Алю.

Керт поспішив на третій рівень. Алю пішов за капітаном, про всяк випадок активував електрошокер.

– А як же вечеря, капітане? Він усе порозбивав тут, – нив кок, – У нас завівся монстр? Чудовисько? Демон? Звичайно, там, де чорт там і демон.

– Який ще чорт? – здивувався Керт.

На кухні і справді немов чорти стрибали. Підлогу завалено пластиковими контейнерами, залито соусом, посипано сухими заготовками для швидкого приготування. Усе прикрашене наполовину готовими курячими ніжками.

– Сін у трюмі бачила чорта, – пояснив Алю, оглянув кухню, – Боті прибери, що можна врятувати, я притягну сюди робота–прибиральника, тут небезпечно слизько.

– Тільки чорта на моєму кораблі не вистачало! – Вигукнув Керт, – Алю чому ти за мною ходиш?

– Я шукаю сліди монстра, – виправдовувався Алю.

– Зачинись у моторному відсіку, щоб втікач двигун нам не пошкодив! – Керт підняв з палуби порожню пляшку з–під спирту, – Якась особлива форма життя? Чи справді залежний монстр.

– Ви думаєте, те довбане воно – розумне? Добре, добре, слухаюсь кеп, – Алю, засунув руки у кишені комбінезона, повільно пішов в сторону моторного відсіку, наспівуючи, – Монстри справа, монстри зліва, монстри з'їли п'ять роззяв, шостий втік, та недалеко, його монстрик наздогнав. Ням, ням, ням, монстрик далі поскакав. Ля, ля, ля...

– Бігом! – крикнув йому в спину Керт.

– Та біжу я, біжу, – огризався механік і справді побіг підтюпцем, спішив сховатися з очей капітана, – Хоч посплю, очі вже злипаються. Довбана робота без відпочинку.

– Дядько кеп! А можна я собі котика залишу? – до кают–компанії забігла Сін, стала в дверях кухні, – Він до нас на тій планеті прибився. Тій, де ми алмази взяли. Гарненький! Він у мене на лікарняному ліжку спить, я його ковдрочкою вкрила.

Капітан закляк. Він відчув, як волосся стає на голові дибки, другий раз за день:

– С–сін... – прошепотів Керт, – Ти зовсім дурна? Іди до своєї каюти, зачинися там і не виходь! І без тебе весело!

– Я не дурна! – образилася дівчина, – Котика з собою заберу, буде в моїй каюті жити?

– Навіть не наближайся до цього клятого кота! – верещав Керт, – Це дурдом якийсь! – Зв'язався з Бейлом і Лакі, наказав, – Хлопці, йдіть до медблоку, зачиніть його! І чекайте на нас із Джетт.

***

Керт поспішив на другий рівень. Почув гуркіт і крик. Лампи у коридорі згаснули. На сходах повз нього промайнуло спочатку щось маленьке чорне схоже на щура а потім щось темне, наче хмара мороку, воно збило з ніг.

Керт впав зі сходів, підвівся, почухав потилицю, бо добряче приклався головою до перебірки. Гнатися за мороком не став, його хлопці певне потребували допомоги. Керт поспішив до медблоку. 

Лакі нерухомо лежав на палубі. Бейл сидів, перевіряв чи не зламана у нього щелепа, з ноги солдата стирчало руків'я його ж армійського ножа.

– Що тут сталося? – Джетт прийшла за капітаном, помацала пульс на шиї Лакі, – Живий. Я вже злякалася.

– Ця тварюка була метри зо три зростом, як коняка. Пащека, ікла - очі жовті. Лакі за шию вхопила до стінки потилицею приклала, так швидко воно рухалось, я думав капець нам. Я аж запанікував, але певне зі страху вихопив ножа кинувся на нього! Чорт! Так воно ножика забрало і у ногу мені встромило, ще й по морді дало, кулаком. Я думав зараз горлянку пазурями рознесе, курва! А воно кулаком у морду! Чорт забирай! Що то було?