2. "Космопорт "

Трап упав на землю з глухим металевим стуком, що відгукнувся луною по всьому приміщенню.
— Богдане… це що таке? — тихо промовив Абрахам.
— Це… типу космопорт, — відповів Мазур, крутячи головою й намагаючись зрозуміти, де в цьому ангарі взагалі вихід.
Рокі перехрестила руки й примружилася:
— Це не космопорт… це залізничний вокзал старого Бердичева.
— Ти ще та оптимістка, — додав Боб. — Старий Бердичів виглядав краще. А це місце — просто закинуте будівництво, яке будівельники кинули ще до появи бетону.
Чапі притиснувся до ноги дроїда, скиглячи й озираючись так, ніби будь-якої миті ця архітектурна помилка звалиться на них.
Боб погладив його по голові й урочисто промовив:
— Бачите? Навіть пес розуміє, що ми в пастці архітектурної депресії.
 Спокійно, друже. Якщо падати в депресію — то разом. Я вже на половині шляху.
Мазур пирхнув і скривив усмішку:
— Та перестань. Хоча… добре, визнаю: виглядає трохи… депресивно.
У цей момент з антени на голові Боба спалахнуло світло — і з’явилась Джульєтта.
— Я зафіксувала рух у приміщенні, — сказала вона. — Ймовірно, це прикордонник.
— О, чудово, — видихнув Боб. — Хтось один вижив у цьому морозильнику.
— Він випустить нас у місто, — уточнила Джульєтта.
— Прекрасно! — підняв тростину Абрахам. — Реєструємося і йдемо напиватися до смерті.
Мазур нетерпляче махнув рукою:
— Все, ходімо! Якщо я не виберусь звідси негайно — почну кричати голосніше, ніж Боб у турбулентності.
Двері з написом ПРИКОРДОННА СЛУЖБА скрипнули  й звідти виглянув чоловік у зеленому ковпаку, з бубонцем і черевиками із загнутими носами.
— Е-е… з прибуттям, — невпевнено мовив він. — Датчик щось пискнув, от я й прийшов. Хоч цей… е-е…”старий” космопорт уже триста років як не працює.
Команда повільно повернулася до Мазура.
— БРАВО, КАПІТАН, — першим вибухнув Боб. — Ти знову сів не туди! Ти колекціонуєш закинуті локації чи просто проклятий?
— Карта показувала активний об’єкт! — виправдовувався Мазур.
— Так буває, якщо не оновлювати навігацію останні… ну, років сімсот, — сухо додала Джульєтта.
Рокі втратила терпіння:
— То ти прикордонник чи ельф?
Чоловік зняв ковпак:
— Прикордонник. Це просто костюм. У нас різдвяна вечірка, а я витягнув жереб іти перевірити, хто тут шумить.
Абрахам ввічливо нахилив голову:
— Чудово. То можна до міста?
— Можна, — кивнув ельф. — Я вас… ну… запишу.
Він дістав потертий зошит, що тримався на трьох пластикових зв’язках і надії.
— Ви треті, хто заблукав сюди за останні сто років.
Боб закотив оптичні сенсори так високо, ніби шукав там краще життя:
— Прекрасно. Я завжди мріяв потрапити в книгу рекордів ідіотів. Дякую, Мазуре — ще одна мрія, про яку я не просив.
Прикордонник показав рукою на двері виходу:
— Місто за воротами, — він знову надягнув капелюха й пригладив бубонець. — І… приємного вам різдвяного свята! “Мері Крісмас!”
У приміщенні тихо заграла стара Wham! – “Last Christmas”, ніби космопорт вирішив виправдатися за свою зовнішність.
Двері відчинились — і перед ними світ вибухнув різдвяними барвами.
 Ялинки, іграшки, гірлянди, що мерехтіли так яскраво, ніби їх живили ядерні батарейки “Duracell”.
 З дерев’яних кіосків тягнувся аромат кави, чаю, кориці, смажених пиріжків і гарячого глінтвейну.
Люди сміялися, їли, пили й фотографували все підряд під ретро-музику 80-х.
— Вау… — видихнув Мазур. — Це ж… просто ідеально!
— Прекрасно, — зітхнув Абрахам. — Нарешті хоч щось у цьому світі тепле й не намагається нас убити.
— А в повітрі… — Боб втягнув аромат так глибоко, що в нього засвітилися сенсори. — Тут 95% атмосфери — глінтвейн! Я стаю щасливішим, ніж у моїх налаштуваннях!
Чапі загавкав радісно й закрутився, мов заводний святковий механізм.
А от Рокі стояла з виразом: ненавиджу все це.
— Ви знущаєтесь? — вона обвела поглядом хаос. — Це ж банальна ярмарка. Гучна, метушлива, з награно усміхненими людьми. І цих людей — надто багато.
Мазур усміхнувся:
— Рокі, ну не будь ти єдиною лампочкою, яка перегоріла на святковій гірлянді.
— Я не лампочка. Я реаліст, — відрізала вона. — Штучні вогники, штучні запахи, штучні усмішки. Казка для наївних.
— Звучить як дитина, якій не дали подарунок на шкільному святі, — кинув Боб.
— Дуже смішно, іржава бляшанка.
Через деякий час, пройшовши вже декілька метрів різдвяним ярмарком вони швидко зрозуміли, що черги всюди : До глінтвейну — черга. До пряників — черга.  До ялинки сфоткатися — черга з людей, дітей і однієї підозрілої бабуні, яка була одягнута в ретро костюм із минулого тисячоліття. 
Рокі знову закотила очі:
— Ні. Хай бог милує …Нехай ці туристи самі варяться у цьому різдвяному сиропі. Я стояти в чергах не буду.
Боб швидко проаналізував ситуацію:
— Підтверджую: шанс вижити в цій юрбі — 12%. Шанс напитися в барі — 98%. Я обираю бар.
Абрахам з гідністю поправив шарф:
— Джентльмени не стоять у чергах. Джентльмени йдуть у бари.
Мазур озирнувся:
— То тут є хоч один бар?
Над ними знову спалахнула Джульєтта: — Є. За рогом. Неонова вивіска «У Санти».
 Відгуки на Гугл… погані.
— Чудово, — сказала Рокі. — Якщо щось і врятує мене від цієї фальшивої казки — то тільки бар.
— Вперед! — рішуче вигукнув Мазур. — До Санти!
І команда рушила крізь натовп до дверей бару, де вже пахло теплом, алкоголем і легкою різдвяною безвідповідальністю.