Глава 12

- Ви впвпевнені? - запитала суддя, здивовано поглядаючи на Говарда. - містер Крамер дуже впливова людина, йому нічого не вартує прикрити ваш відділ на кілька років.

Говард упевнено відповів:

- Так ми впевнені, усі докази вказують на Беннета Крамера,- Говард положив на стіл папку із справою - один із файлів, які взломував Кевін Іллер, навів нас на серійного вбивцю із 90-тих - Майкла Меньєра. При обшуку одного з його місць проживань, було знайдено 600 тисяч доларів готівкою, ми перевірили номери банкнот - усі вони були видані банком, що належить містеру Крамеру. І ще дещо - 13-та жертва Дантиста, Шарлота Кларк була секретаром Беннета Крамера. А на рахунок Іллера - в період скоєння усіх вбивств йому надходили кошти на банківську карту із невідомого рахунку, а таких переказів було рівно 13. Не дуже схоже на збіг, правда.

   Вислухавши Говарда і ретельно переглянувши справу, суддя все ж таки неохоче видала Говарду ордер. Як тільки Говард майже вийшов з кабінету, суддя додала:

- Ви змушуєте робити мене, те чого самі не хочете. Взявши цей лист з моїх рук, ви розпочали війну з цією людиною. Я знаю, що він не той, за кого себе видає, але я не нишпорю, тому що хочу жити. Задумайтесь, містер Купер, чи це те, чого ви хочете, адже ви прекрасно знаєте, як це втратити найдороще. 

    Говард на мить замислився, але, не сказавши ні слова, вийшов з кабінету. Він якраз хотів навідатись до офісу Крамера, як до нього подзвонили:

- Агент Купер слухає...

Через кілька хвилин він сидів у кабінеті Яна Петерсона у поліцейському відділку:

- Як це втекла?! - обурено запитав Говард.

- Дивно, агенте, я думав ви будете радіти з цієї новини.- нахабно відповів Петерсон.

- Зрозуміло, мене підозрюють.

- А у вас є алібі?

- Вчора майже цілий день я був у Істоні, з моїм колегою Френцісом, він підтвердить.

- Що ви робили в Істоні?

- А це вам знати не потрібно.- сказав Говард і вийшов з кабінету, гримнувши дверима.

   Після неприємної розмови Говард одразу помчався до Крамера з ордером у руках.

- Це якась помилка, збіг, можливо.- розгублено промовив Крамер.

- Зрозумійте містере Крамер, таких збігів небуває,- відповів Говард.

    Після цього Крамер на мить перевів свій погляд на секретерку, натякнувши їй цим на те, щоб та покинула кімнату. І в кімнаті, обставленній дорогими меблями і прикрасами, залишились вони самі. Коли у кімнаті не було нікого, окрім них, Крамер уже не здавався таким наляканим і пригнічиним:

- А давайте я вам про дещо нагадаю,-  промовив Крамер, дістаючи із тумби папку з документами.

   Він положив її на стіл, Говард одраз відкрив папку, і йому одразу кинулась в очі одна фотографія, здавалося б, звичайне фото, на якому мати з дитиною граються разом. Говарда шокувало те, що він там побачив, а точніше дата, коли воно було зроблене.

- А х ти ж мерзотник,- ледь не через сльози промовив Говард.

- Ти ж не хочеш, щоб крихітку Хоуп і її матусю хтось образив, вони й так багато пережили, - сказав Крамер і віддав Говардові ордер- тому раджу забрати цей папірець і зробити так, щоб про нього ніхто не дізнався. 

   Говард лютий, але й водночас відчуває себе безпомічним, адже за ним таємниця, яку він нікому не може розповісти. І він з відчуттям того, що ця зустріч була зайвою повернувся у штаб.

   Повернувшись у штаб, Говард одразу попрямував до свого кабінету, і засів за комп'ютер. Сидів він так кілька годин, а тим часом інші кабінети уже були пустими. Говардові не дуже подобалось, що він один у відділі працює понаднормово над цією справою, адже тепер це особисте. Тепер це схоже на змагання: вони наближаються до убивці тільки тоді, коли той робить свій хід, його дратувало те, що їм щоразу потрібно чекати, поки Дантист знову вб'є.

   За вікном уже вечоріло, Френціс уже йшов додому після важкого дня, йому завжди здавалось, що він останній іде з офісу, але в іншому кінці він побачив світло, що лилося з кабінету Говарда, і пішов до нього:

- Ти ще тут? - запитав Френціс.

   Говард, спершись на руку, продовжував гледіти на монітор, коли він не відповів, Френціс продовжив:

- Так ордер нічого не дав?

   Тоді Говард відволікся і відповів:

- Доказів не вистачило.- зітхаючи відповів Говард.

- Дивно, але їх повино було вистачити.

- Френціс, доказів не висачило!- занервував Говард.

   Після цього Френціс замовк.

- Не копай на Беннета, просто перестань,- промовив Говард- і не питай чому.

- Про що ти?

   Після цього Говард сперся руками на стіл і опустив голову, він уже хотів розповісти Френцісу причину свого прохання:

- Ну, тоді я піду. - промовив Френціс і вийшов з кабінету.

   Можливо Говард відчував, що колись настане той день, коли він нічого не зможе зробити. Вісім років він думав, гадав, очікував, що Дантист повернеться, і коли цей час настав - у нього зв'язані руки. Перед ним важкий вибір: або він продовжує справу і звільняє Кетрін, або він зберігає життя жінці і її дитині, про яких знає лише він. Кошмар і страх... Здавалося б, два різних слова, які мають одинакове значення, але кошмар - це те, що переслідує тебе завжди, а страх - це боязнь зустріти те, чого боїшся. Тепер і Говард це зрозумів, він зрозумів, що завжди боявся того, що колись настане цей день. 

   А тим часом в Істоні Вівіан з незрозумілих причин ввечері приїхала до поліцейського відділку, і з сумкою у руках попрямувала в середину. Вона підійшла до реєстрації, і мила дівчина лиш встигла промовити "Вам допомогти?", як Вівіан положила пістолет на її стіл, після чого з її вуст прозвучало: