Глава 11

   Надворі глибока ніч. Говард у своєму кабінеті, заваленому паперами, стояв навпроти дошки, на якій були прикріплені усі деталі справи, і безнадійно дивився на неї. Через кілька годин до його кабінету увійшов Ерік Хафнер - керівник відділу вбивств, у якому працював Говард. Спочатку Говард не помітив його, і Хафнер награно кашлянув, аби привернути увагу Говарда. Той повернувся у його сторону і мовив:

- А це ти, сідай, - і обидва присіли, після чого Говард продовжив,- так що ти хотів?

- Говард, все впорядку?

- Та ніби так, - затягнуто мовив Говард- а що?

- Скільки ти уже не спав? До теї ночі.

- Яке це має значення?

- Просто люди без причини не пускають десятки пуль у стіну. Так що сталось?

- Дантист. Я бачу його усюди, куди не глянь, але учора... це було по-справжньому.

- Постарайся, щоб більше такого не повторювалось,- сказав Хафнер, після чого піднявся і, виходячи з кабінету продовжив. - ти -  як-не-як найкращий працівник відділу.

   Через кілька секунд на зміну Хафнеру прийшов Френціс з папкою, що Говардові дав незнайомець, в руках. Зайшовши в кабінет, він положив її на стіл і промовив до Говарда:

- Ти говорив, що в цій папці немає нічого нового для нас, але глянь на ось це, - і Френціс витягну з папки шаток газети зі статею за 1996 рік і показав її Говарду.- це - історія про те, як звичайна громадянка Істона завела за грати відомого серійного вбивцю - Майкла Меньєра.

Говард трішки припідняв брови, показавши свою здивованість, і взяв у руки газету:

- Звичайна громадянка змогла спіймати одного з найнебезпечніших вбивць за всю історію США. Дивно, адже серед його жертв були і працівники поліції. Вівіан Кроуел... Вона ще жива?

- Так, на даний момент Вівіан 61 рік, і є адрес.

   І вони одразу поїхали до неї додому. І перед ними ще один передміський американський дім, тільки цей більший. Да й вигляд досить не звичний: не в кожному дворі дім оточений бетонними стінами, на яких була колючий дріт, ще й камери, що були на кожному кутку, на деяких містях їх було по дві, а десь, навіть і по три. 'Безпека краща, ніж в деяких в'язницях' - подумав Говард.

   І ось вони стоять біля металевих воріт, що вели до двору. З правої сторони динамік, під яким червона кнопка для того, щоб зв'язатись з власником. Френціс підійшов і нажав на кнопку, через декілька секунд по той бік динаміка пролунав голос:

- Вівіан Кроуел слухає.

- Ми з ФБР, потрібно поговорити.

- Покажіть значки.- нахабно промовила Вівіан. 

- А як ви їх побачите? - сміючись, промовив Френціс.

- Ви підніміть,- сказала Вівіан - а я побачу.

   І вони обидва підняли свої значки, після чого ворота відчинились. Вони увійшли у просторний двір, де їх чекала старенька Вівіан. Її голову прикрашало густе, кучеряве, сиве волосся, на лиці ледь виднілись зморшки, виглядала Вівіан щонайменше на 10 років молодшою, ніж є. Одягнута вона була у джинсову куртку, її ноги прикрашали широкі джинси.

  Говард і Френціс підійшли до Вівіан, яка стояла склавши руки, і буквально пронизувала їх поглядом. Тоді вони зрозуміли, що їм тут не раді:

- Що вам потрібно? - грубо запитала Вівіан.

- Ми хочемо поговорити про справу Маньєра.

І Вівіан позвала їх у дім, де почалась розмова:

- Що саме ви хочете знати?

- Ви розповіли тогочасній поліції про те, як спіймали Майкла, - сказав Френціс - ми хотіли б дізнатись, з чого все почалось.

І Вівіан почала розповідь:

- Якшо я не помиляюсь, це був жовень 1991-го.  Я тоді була успішним підприємцем, мала щасливу сім'ю, але моє життя зламалось 28 жовтня, коли ця тварюка почала убивати. І чомуся я і моя сім'я першими попали під обстріл. В той день мій чоловік, Август, мав залишитися з дітьми, а я мала працювати допізна. Майкл не очікував, що я повернусь раніше, і поки він... різав усю мою сім'ю, я стояла на порозі свого дому. Як тільки він мене помітив, тут же накинувся на мене. Але дивом я вижила, чомусь тоді я не була така рада.  І окрім мене таких щасливчиків серед його жертв не було. І після цього випадку було ще рівно 98 жертв. І на 102-ій я його спіймала...     

- Як ви себе почуваєте після цього випадку?- запитав Френціс, - мені потрібно це знати, як психологу.

- Знаєте, тоді я уже не хотіла жити, але з того дня, коли я його спіймала, я молилась, аби він втік,- сказала Вівіан - щоб самій його убити.

Френціс лише усміхнувся у відповідь, адже він одразу помітив у ній патологічну залежність Майклом.

   Надворі уже полудень. Говард ,виходячи із дому Вівіан, промовив:

- Як тільки щось згадаєе - подзвоніть.

Вівіан лише посміхнулась увідповіді, і коли взяла візикту сказала:

- Я розповіла усе, але візитку візьму.

   Поки на Говарда із Френцісом чекала поїздка із Істона то Нью-Йорку, Кетті уже сиділа на одинці в камері 12-го відділення поліції. Вона відчувала себе подавленою, через те, що з нею сталося за ці декілька днів. Здавалося б, всього тиждень назад вона мала стабільну роботу, спокійно розглядала трупи незнайомих людей, а тепер все це під загрозою, через те, що вона винна в тому, як вона думає, не робила, ще й втрата найкращої подруги... але здавалось, що вона вже змирилась з цим.

   І ось вона сидить у камері, як чує здалека кроки як мінімум трьох людей, які йдуть у її сорону. І через мить вона уже сидить у камері для допитів. Перед нею сидить засмаглий чоловік, років десь 45-ти, з густою щетиною, у якого явно були питання до Кетрін:

- Виглядаєте краще, доктор Кларк, - з насмішкою привітався чоловік, але Кетті лиш мовчки та невдоволено розглядала його - мене звуть...