Глава 8

   Говард в нестерпному очікувані, мовчки стояв навпроти палати Кетті, не зводячи з неї очей. Десь через пів години очікувань Говард побачив перші рухи від Кетті і він одразу влетів у палату, де лежала вона. Увійшовши, він не зміг вимовити ні слова, але вона, побачивши його, ледь не зірвалась з місця, та відчувши біль у ногах, просто присіла на ліжку, а він так же без слів міцно обійняв її і сів поряд, не зводячи з неї свої замріяні очі . Кетті не очікувала такого від Говарда, не думала, що він може бути таким чуттєвим, і ці теплі почуття вона відчула, лише раз обійнявши його. Вона схвильовано прибрала локон свого темного волосся за вухо і так само схвильовано привіталась:

- Рада тебе бачити.

   Говард, почувши перші слова від неї, вийшов зі своїх бурхливих і яскравих мрій, і привітався у відповідь:

- Я теж.- сказав він, митю вставши з ліжка.

   Коли Говард оговтався, він згадав що за ним ще не розкрита справа, і ще дещо сумне і не приємне, що він має розповісти Кетті- на його лиці з'явився смуток, і вона це помітила, після чого у неї з'явилось питання, яке вона поставила йому, коли Говард сів на крісло біля ліжка:

- Говарде, що сталось?- запитала вона, дивлячись на нього стривоженими очима.

Говард вирішив залишити погану новину на потім і відійти від незручної розмови:

- Кетті, Френціс приїхав, щоб провести з тобою когнітивне інтерв'ю.- сказав Говард, і на заміну йому прийшов Френціс МакКалум, щоб саме і провести це інтерв'ю.

Френціс присів на крісло і почав інерв'ю:

- Ну, Кетті, що- почнемо, я спеціальний агент Френціс МакКалум. Я прийшов із цілю допомогти вам згадати події, які ви могли забути внаслідок... 

- Черепно-мозгової травми, яку я отримала підчас боротьби з викрадачем.

- Ага.- сказав Френціс, діставши блокнот і почав задавати питання.- а тепер заплющуйте очі і спробуйте  згадати, як усе було спочатку.    

   Кетті розповіла йому усе, що пам'ятала з моменту викрадення, і навіть вказала місце де її тримали, а Френціс записав усе, в точності до слова, і поїхав з групою агентів до місця переховування.

12 годин тому штаб-квартира ФБР

   Говард, сидячи у своєму кабінеті на м'ягкому шкіряному кріслі, з нетерпінням чекав результатів із роботи Френціса, адже спочатку потрібно було пильно замести сліди після взлому найбільш захищеної бази данних у США. І ось! До його кабінету заходить Френціс із товстою папкою.

- Заходь. Тільки зачини двері.- сказав Говард, вставши із крісла, і забрав папку з його рук.- А чому не переслав через email?

- Я подумав, що так буде безпечніше, а втратити роботу я не хочу.

- І що там?- сказав Говард, розкриваючи важку папку. А там було не абищо, а інформація на людину, яка в 90-ті тримала в страху усе населення правобережжя- Ніби звичайний серійний вбивця, чому його данні зберігали в Пентагоні?

- Я встиг перелистати основне, і повір він не як усі.- сказав він і почав щось писати на дошці- Перша дивність- це період вбивств, він убивав у період строго з 9-го по 31-е жовтня і чисельність його жертв сягає близько 100 чоловіків і жінок різних рас населення.

- Значить расизм- не мотив для вбивств.

- Так. Але як запевняє сам Майкл( так звали вбивцю)- чисельність його жертв набагато більша, але його слова ніхто не сприймав за правду, адже Майкл душевно хворий і зараз перебуває в психлікарні.

- Він ще живий?- здивовано запитав Говард

- Так, зараз Майклу 63, рідних немає, зараз перебуває психлікарні Трентона.

- Тоді потрібно його провідати, можливо з Іллером його щось зв'язує.- сказав Говард і, взявши своє пальто, вони поїхали в Трентон.  

   Ще із салону авто було видно, наскільки жахливе було те місце, а ще й гроза додала моторошного антуражу, але Говард був із не лякливих, і єдине що його хвилювало це стан Кетті в той момент. Уже на порозі їх зустрів старий і радісний директор психлікарні. Але його радість зникла, коли він почув чому вони сюди приїхали і розмова почалась у коридорі до камери Майкла:

- Майкл 'родзинка' нашого закладу, навіть були неодиничні випадки, коли божевільні фанати Майкла вламувались сюди, аби з ним побачитись, уявляєте!

Коли вони підійшли до входу, директор їх попередив:

- Тільки я вас прошу будьте простіше з ним, як ви вже знаєте- Майкл хворий, тому не потрібно різких рухів, не перевищуйте голос, і ще одне, це дуже важливо- ні за яких обставин не згадуйте матір.

   Говард з Френцісом вислухали всі попередження і без вагань увійшли до моторошної кімнати. В кімнаті не було нічого, окрім стола і трьох стільців, на одному з яких сидів Майкл. Очевидно цю кімнату підготували для допитів. Він сидів тихо і без будь-яких рухів, опустивши голову так, що тінь закривала його лице, і їм було ніяково  від цього. Вони зайшли і присіли навпроти нього. І після цього Майкл, так же без рухів, хриплим голосом почав розмову:

- Чому ви тут?

- Ми прийшли, щоб задати кілька питань,- сказав Френціс, і після того як Майкл не відповів, він продовжив- ну надіємось ви не проти.

- Мене давно не відвідували, радий буду вас послухати.

- Я- спеціальний агент Френціс МакКалум, а це агент Говард Купер. 

- Що ви хочете знати?

- Вам про щось говорить ім'я Кевін Іллер?- запитав Говард, положивши на стіл фото цього мерзотника.

На його лиці з'явилась злісна усмішка, але він нічого не сказав, і Френціс здивовано запитав: