Глава 3

   На дворі уже вечоріло, а уже третій день іде безпереривний дощ. Говард приїхав до кафе, де його уже чекала засмучена Кетті. Він підійшов до неї, привітався та сів поруч.

   Зустріч з Говардом явно підняла настрій Кетті, хоча так було не завжди. Після смерті матері Кетті стала замкнутою в собі: майже ні з ким не розмовляла, а іноді не приходила на роботу, ведучи власне розслідування вбивства матері.

   "Ці три роки були найважчими в моєму житті"-казала Кетті на одному з інтерв'ю два роки тому.-"Я відчувала, як ця справа забирає у мене всі сили: я майже не їла, не спала, ні з ким не розмовляла. Хоча уже на першому році розслідування я розуміла, що шанси на успіх наближені до нуля, але я не припиняла шукати. Те, що я нічого не знайшла за ці три роки гнітило мене, і це навіть іноді навіювало мені думки про самогубсво. Але в один момент в моєму житті з'явилась одна людина, яка підримала мене тяжкий для мене час і допомогла мені повернутися в форму"

   Після того як Говард сів на крісло поруч, Кетті замовила каву і почала розмову:

- Привіт, Говарде. Рада тебе бачити, зараз мені потрібна дорога мені людина поруч.

- Привіт, я теж радий,- сказав Говард- ти уже розмовляла з батьком на рахунок того, що сталось у музеї.

   На лиці Кетті з'явилося невдоволення, і вона відповіла:

- Я не підтримую з ним зв'язок- він не та людина, яку я зараз хочу бачити біля себе.

- Кетті, я лише друг, а він рідня як-не-як- сказав Говард і положив свою руку на її.

   Кетті забравши руку, і підвишивши голос, відповіла:

- Говарде, ти взагалі не знаєш цієї жахливої людини. Я ніколи не відчувала підримки з його сторони, та про що я кажу, він навіть не явився на її похорони!- сказала Кетті, ледь стримуючи сльози.

- Добре, Кетті, давай забудем про все погане і поговоримо про хороші новини.- сказав Говард.

   Кетті протерла лице, вийняла папки з портфеля і повідомила Говардові новини щодо справи:

- Так, дещо є: почерк вбивці такий самий: зуби переміщені, голова відсічена, чимось схожим на сокиру, між 2 і 3 шийними хребцями.- сказала Кетті.

- І ще, Кетті...- хотів сказати Говард, але до нього подзвонила Хезер:

- Я слухаю!- схвильовано сказав він.

- Говарде, мене не цікавить де ти, але швидко тягни свій зад в штаб-квартиру.- сказала, як розлючена пані Колінс.

- Надіюсь, це щось важливе, раз ви перериваєте нашу розмову.

- Швидко! - сказала Хезер і поклала слухавку.

   Говард, зрозумівши що сперечатись немає сенсу, швидко положив телефон у кишеню, попрощався з Кетті та вийшов з кафе. Він, відкривши двері авто, метнув затуманеним поглядом в Кетті, після чого сів в свій Форд 2008-го року та поїхав у штаб-квариру ФБР. 

   На порозі штабу його чекала прокурор Колінс, яка провела його до свого кабінету, щоб ввести його в курс справи:

- І так, що у нас є?- запитав Говард.

- Ім'я підозрюваного- Кевін Іллер, 36 років, у 2012-му взламав базу данних ФБР, за що відсидів 4 роки і вийшов з в`язниці у 2016-му. Потім через пів року почав надсилати погрози агентам ФБР, але відбувся дачиком стеження.- сказала Колінс, після чого вийняла з порфеля папку з погрозами, що надсилались агенам, і показала Говардові.

   Прочитавши погрози, Говард зрозумів настільки підозрюваний не любить ФБР, але залишилось питання "чому?", і він вирішив знайти відповідь на це питанння, провідавши підозрюваного.

   І ось Говард уже стоїть на порозі дому Іллера. Він постукав у двері дому, через декілька секунд двері відкрив смуглявий чоловік, на вигляд він був молодшим, ніж його описувала Хезер,виглядав він десь на років 25. Волося його було чорним, по кольору нагадувало вугілля, лице було вкрите легкою щетиною. Він був худорлявим та невисоким за зростом.

- Доброго дня, чим можу допомогти.- привітався Іллер.

- Добого,- привітався Говард у відповідь- я шукаю Кевіна Іллера.

- Він перед вами,- відповів Іллер- а ви хто?

- Спеціальний агент ФБР Говард Купер, можна увійти?  

- Так, звісно.- відповів Іллер та впустив Говарда.

   Говард увійшов у дім, оглянувся та на мить глянув на Іллера, одразу й не скажеш, що така спокійна людина може убити більш ніж десяток людей, і Іллер запитав:

- Так, що ви хотіли?

- Ви висилали погрози агентам ФБР- чим обгрунтована така злість?

- Повірте в мене були причини.- відповів Іллер.

- І які це причини?- запитав Говард, але на своє питання відповіді не почув.

  Говард помітив напильник на столі підозрюваного та запитав:

- Вам позволено мати такі речі?- запитав Говард, після чого взяв напильник в руку.

- Агенти, які щодня відвідують мене знають про нього, можете запитати.- впевнено відповів Іллер.

   Іллер відповідав дуже впевнено, на його лиці не було й видно ні каплі страху, що навіювало Говадові  думку про те, що Іллер не той, кого вони шукають і прямо запитав:

- Де ви були у ніч 2-го числа?

   Іллер злобно усміхнувся, після чого трішки підкотив свої джинси та показав датчик на своїй нозі. І,  піднявши голову сказав:

- Цей датчик уже 18 місяців на моїй нозі, кожні 37 секунд він посилає сигнал у найближчий відділ поліції, про моє місце знаходження, так що питання " де я був останні півтора роки" зараз недоречне.

- Я все ж таки перевірю. А тепер про інше...- сказав Говард, але його перебив Іллер.

- Я знаю до чого ви ведете, моє пересування по місту хоч і обмежене, але я знаю, що відбувається за межами мого будинку,- мовив Іллер, після чого подивився на газету зі сьогоднішньою датою, що лежала на столі, ніби хотів показати її Говарду. Він, підсупивши на один крок до Говарда, продовжив- полухайте, я хоть зараз можу зізнатись в тому, чого не робив, всеодно ніхто не повірить в те, що людина вчинила вбивство за 37 секунд.