Глава 2

Повернулась я із Лео додому пізно ввечері. У залі нас зустрів страшний бардак з ароматною купкою посеред килима. Мабуть, Максу не сподобалося так довго нудьгувати одному.

- І як мені це прибрати? – обурилася я, поглядаючи на гіпс великого розміру, який красувався на моїй правій нозі. - Я з такою конструкцією ледве ходжу, а мені тепер прибирати! Максе, йди до мене! Порозмовляємо!

З нашої спальні повільно вийшов невеликий кучерявий пес і винувато глянув на мене.

- Ах, ти, безсоромна істота! Ти ж за хвилину це зробив, а мені тепер годину прибирати.

Пес винувато нахилив голову і побіг на кухню. А Лео стрибнув на стіл і дивився на мене, наче не я його господиня. А навпаки.

- Ображаєшся? - я погладила котика. – Розумію. Але ж ти бачив. Я потім теж у лікаря була, поки ти сидів із водієм таксі, який отримав непогану виручку, завдяки тому, скільки часу чекав на мене. Це ж треба! Не можна з котами до лікарні, бо вони блохасті! Таке відчуття, що люди там стерильні.

Так, я обурювалася, що мені довелося купу грошей сплатити таксисту. Але його я не звинувачувала. Хлопець був добрим. Він із задоволенням зголосився чекати мене з котом. Ще й знижку оформив, коли я на милицях вийшла після лікаря.

- Уявляю, як здивується Ілля, коли побачить таку неприбрану квартиру і мене з гіпсом, - продовжувала я розмовляти з котом. - Як думаєш, варто спробувати прибрати все, доки він не прийшов?

Кіт глянув на мене зосередженим поглядом. А наступної секунди пролунало клацання в замку.

- Ну, і, аромати у вас тут! - вигукнув Ілля, перекрикуючи гавкіт Макса. – Тільки не кажи, що це ти купила парфуми для моєї мами на Новий рік.

Він засміявся, але різко замовк, коли побачив мене з гіпсом.

- Що тут сталося? - чоловік окинув поглядом кімнату і зупинився на купці посеред килима. - Максе, так, це ти такий подарунок влаштував? Пішли на прогулянку, поки ще один подарунок не з'явився.

Чоловік коротко мене поцілував і подався на прогулянку з псом. А я, хоч і знала, що Ілля і сам це зробить, прибрала пірамідку нашого пса, який останнім часом почав часто радувати нас такими подарунками.

Ветеринари радили частіше гуляти з ним на вулиці. Але в нас завжди не було часу, щоб додати дві додаткові прогулянки. Тому й накупили безліч засобів для боротьби із запахом та плямами.

Коли я відмила килим, повернувся Ілля і змусив мене влаштуватися на дивані з книгою, поки він прибирав квартиру та прикрашав ялинку.

- Доведеться завтра піти в магазин і купити нові прикраси, - повідомив він, зібравши повний пакет розбитих іграшок. - Як же так вийшло?

Я все розповіла чоловікові, від чого він і сміявся, і співчував.

- Ну, сподіваюся, ти зможеш звільнитися від цього білого чобота до свята? - спитав він, влаштовуючись біля мене.

- Лікар казав, що мені його носити мінімум три тижні, - відповіла я, погладжуючи Лео, який влаштувався поряд. – А потім ще будуть масажі та процедури. Але, обіцяю, ми добре проведемо свята.

- Навіть моя мама не завадить?

- Це що за натяки?

- Ну, вона збиралася приїхати до нас на Різдво.

Настрій у мене погіршився. Ця мадам мала моторошний характер, не любила тварин і звинувачувала мене в тому, що в нас не виходило завести дитину.

- І довго вона у нас гостюватиме? - запитала я, простеживши за Лео, який швидко ретирувався, наче зрозумів, про що казав чоловік.

- Сказала на три дні, - винувато відповів Ілля.

- Це будуть найгірші три дні, - зітхнула я. – Але. Це твоя мама. Тому я обіцяю поводитися добре.

- Дякую, - Ілля поцілував мене у скроні і вирушив готувати вечерю.