Глава 4. Іронія долі

Живучи своє життя Елізабет звикла мати під рукою все необхідне. Від столових приборів до людей, все повинно бути на своїх місцях і поряд. Вона вчилася впускати і випускати людей зі свого життя, вчилася радіти, коли серцю кепсько і сумувати, коли її близьким було погано. Із плином часу поганих людей ставало біля неї все менше і менше. Вона знала, що одного дня щось підкаже їй, кого і як любити
Наближався грудень. Її кошеня вже стало більш дорослим, самостійним і гарним. Вона не боялася за її життя, тільки навчилася любити це творіння до глибини душі. Чесно кажучи, Лізі не дуже стала копатися у причинах появи кішечки у себе вдома. Офіційною версією вона для себе приняла те, що Мілана прошмигнула до житла в той вечір, коли вона не одразу зачинила двері. Оскільки більше з того часу не було ніяких пригод, дівчина вже й забула за той ранок. 
За кілька тижнів до Різдва Еліза вибирала куди їй поїхати відпочити. Вона любила зиму, але зі змінами клімату -20 вже здається більш розповідями матерів про своє дитинство, ніж про реальну погоду. Водночас мерзнути їй не дуже кортіло. Тож вибір її пав на Королівство Греції та Кіпру. Там зараз дуже тепло, можливо навіть вдасться поплавати. 
Колись, у 2038 році там вона робила перфоманс разом із культовим рок дуетом Sick Soul. Натхненні саундом від Iron Mayden та Elton John, вони запросили її у якості провідника між світами мелодії та жорсткого метал звучання. Їй дуже сподобався такий експірієнс. Надихати людей, творити, робити щось нове та не звичне - це все підкреслює те, що вона вибрала правильну сторону світу. Тож, вона знала те місце, її захопили краєвиди Греції і вона вже закинула квиток на літак до кошику. 

Був дуже сонячний грудневий день. Лізі сиділа за своїм ноутбуком і щось писала. На її засмаглих ніжках обгорнутих у теплий плід примостилося кошеня. Звична картина останніх місяців, так вже полюбили вони одна одну. Елізабет записувала свої думки - це було одне із найперших, чого навчилась вона на психотерапії - завжди висловлювати все, що на душі на папері. Замість паперу у неї був яблочний девайс але річ же не у цьому.
У спеціальному щоденнику вона ділилася усім, що коїлося. Як приклад, історія із кошеням було удостоїне особливого місця в цій колекції думок. Ще б пак - кошеня стало щось новим, тим, чого дівчина ніяк не очікувала. Але сьогодні їй було трішки сумно. Котре Різдво вона без коханнячка. І не те, щоб не було кандидатів. Просто не дивиться серце так, як то було раніше. Лізабет знає чому. Але можливо ще боїться зізнатися собі. То ж її думки зараз були десь у просторі між планет, а не у реальному житті. Та й не може вона вже казати, що на свята буде сама - у неї є маленьке пухнасте кохання.
Разом із тим кінець 2045 року знаменував у собі тільки гарні моменти. Нескінченне свято музики, що дівчина створила для світу не дає сумувати більш ніж на день. Світ знає її їм'я, яка вона талановита та безмежно кохає її саунд.
До того ж її кулінарні шедеври придають справжньої прикраси Америці.
Записавши свої думки, Лізі закрила кришку ноутбука та подивилась на кицьку. Це створіння лежало усміхаючись своїми вусками та муркотіло. Вони так би і просиділи години напроліт, але Лізі розбудила Мілану - прийшов час пообідати та вирушати до аеропорту. Їх чекала Греція. За час Елізабет не хвилювалася - валіза вже була зібрана. Дівчинка завжди була прискіпливо-пунктуальна і ненавиділа збиратися за 10 хвилин до відльоту. То ж зараз вона мала час щось спокійно провести день.
Сьогодні був саме той час, коли Ліза замовила доставку їжі - готувати було вже лінь. Вибір її пав на хачапурі з креветками та імбирним сиром. Звучить страшно, але це дуже смачна страва. Скуштувавши її вперше у Сакартвело, дівчина привезла рецепт до свого континенту та зібрала справжній фурор в Нью-Йорку. І тепер вона зі смаком поїдає цілу здобу, готуючись спати у літаку.
До аеропорту вони прибули о 14.25, за годину до вильоту. Пройшовши усі необхідні контролі вона увійшла до салону літака Mria 772h2 - найвідомішого українського крилатого монстра. Його було спроєктовано у 2026 році після завершення війни по ескізах  "AH-225 Мрія" та модифіковано у 2041-му році. Тепер він мав на борту запас палива на навколосвітній політ із точки А в точку А. Тобто, вилетівши із Вашингтона він міг приземлитися у Вашингтоні, облетівши усі континенти без дозаправки. Це перевернуло світ подорожей повітрям повністю. Завдяки чому Україна стала державою номер 1 за кількості авіаперельотів на рік.
Лізі вибрала для себе місце 33 - її улюблене число. Примостившичь м'якенько та дочекавшись взльоту, вона закрила очі ніжно обійнявши кішку. Летіти було 3 години 47 хвилин фізичного польоту. І весь цей час ця парочка спала. Прокинулись вони хвилин за 15 до посадки і Лізі роздивлялась краєвиди Землі. Вона кайфувала від польотів і обожнювала величну природу планети. Під час посадки кошеня стурбован дивилася на дівчину - все ж воно не звикло до таких подорожей. Та все стало добре, коли Лізі почухала її за вушком. Їм було дуже класно разом.
Греція зустріла теплою нічною погодою. Світив повний місяць, а зорі придавали шарму грецького величчя. Дібравшись до готелю вони завалилися спати. Нові пригоди їх тут чекали і дівчина навіть не мала гадки які.
На шостий день перебування в цій країні, а це на хвилинку було вже 30 грудня Елізабет вийшла на пробіжку. Кліматичні умови дуже підходили для бігу, вона почувала себе на всі 100 то ж не було причини,щоб відмовити у собі пробігти свої 10 кілометрів. Вона дуже кайфувала від цього і не могла жити без пробіжок. Любов до цього привила Вероніка. Спочатку своїми розповідями як вона бігала по Донеччині, а вже потім і власним прикладом. Дихати повними легенями, відчувати вітерець, сонце, своє волосся, кричати від захоплення та улюбленої музики у навушниках - що може бути краще цього? І зараз вона слухаючи улюблений плейлист із хардкор та драм 'н' бейс музики бігла по околицям моря. При цьому вона полюбляла подивлятися на людей і посміхатися ним. Було дуже файно дивитись на їх реакції. Хтось захопливо дивився на неї, хтось посміхався у відповідь, хтось ігнорив а хтось просто радів. Зробивши коло у 5.75 кілометра вона бігла далі, відчуваючи на собі теплий вітерець та дихаючи неймовірним морським повітрям. Вона віртуозно обминала людей, намагалась не зацепити їх. Це було іноді складно - хтось стояв і не бачив її, хтось йшов, а хтось сидів на лавці. Пробігши біля такої лавки та набираючи швидкість їй щось здалося знайомим. Спочатку вона не розуміла що. Не скидаючи темп вона повернула голову назад,кинувши зор на лавку. Там сиділа дівчина та читала книгу. Лізі не могла збагнути що не так. Вона знизила темп, розмірковуючи доки не зупинилась зовсім і не пішла назад до лавки. Вже підходячи Елізабет все зрозуміла. Вона впізнала цю дівчину. І не могла повірити, що зустріла її.
Колись, дуже давно в її житті була одна дуже близька людина. Дівчинка Сільвія, яку вона ласково називала Сілі. Вони познайомились у 2033 році у затишній кафешці Арнема, коли Лізі там почула свій улюблений трек "In And Out of Love" та почала в голос співати. Їх дружба розпочалася досить швидко і принесла багато чого доброго в їх життя. І ось ця людина зараз сидить і безтурботно читає
"Підходити чи ні, казати щось чи залишити це?" - думала Елізабет про себе. Вона не знала, що робити. Стільки всього прошло. Чи впізнає дівчина її? Чи захоче щось сказати у відповідь?
"Окей, будь що буде"
Елізабет підійшла до лавки, зняла навушники і, переступачи через себе мовила:
" Привітик, як справи, можна присяду?"
"Так, звісно, можна" - дівчина подивилась на Лізу та перекинула погляд знов на книгу. Лізабет всілась і не знала, що робити далі. Так пройшли хвилин зо 5, які здавалися годинами для неї. Аж доки вона, набравши у легені побільше кисню, не почала:
"See the reason in your eyes
Giving answer to the why
Your eyes are haunting me
Ooh
Falling in and out of love
In love, in love, in love
In love, in love, in love"
Дівчина, що донедавна читала, повільно закрила книгу і у подиві витріщилась на ту, хто це співає. Сидівши та спостерігаючи за перфомансом вона згадала хто це
"Лізі, сонечко, вау, привіт! Як, що, це ти? Вау, я тебе не впізнала, неймовірно виглядаєш! А співаєш як, ого! Як це можливо? Це ти? Насправді? Очманіти!" - перебіг її емоцій не міг закінчитись
"Так, це реальність, це я. Привіт, моя кохана!"
Вони обійнялись. Міцно, солодко. Немов все як і раніше
"Це скільки ми не бачились?" - мовила Сільвія
"Дуже багато. Розповідай, що ти, чим живеш останні роки?"
"О, я відкрила свій власний магазин картин"
"Ого, Боже, а пам'ятаєш, як ти про це мріяла? І ось ти тепер досягла цього!"
"Так, дякую! Власне магазин знаходиться тут, а продаю я картини по всьому світу. Нещодавно їздила до Америки, продала свій шедевр "Рандеву на сонці". Потім якось покажу фотографії цього"
"Вау, ти неймовірна!" - Лізі із захопленням слухала співрозмовницю. Вона дійсно була рада за неї
"Ти також", - Сілі посміхнулась," всі про тебе знають, ти дуже талановита"
"Дякую! Невже прям всі?" - Елізабет висунула язик
"Так, всі. Ти світова зірка, знай це!"
Вони говоркотіли й говоркотіли. Час йшов невпинно. Ось вже й стемніло, а вони все сиділи на тому ж місці
"Слухай, сонечко мені потрібно вже бігти, мій лабрадор скоро сжере сусідів, якщо я прямо зараз не повернуся"
"О, так біжи, щоб не було апокаліпсиса"
"Ахах, ну не так звісно, але я дійсно скоро почну перейматися. Тож дякую тобі за цей день. Слухай, якщо не проти, додай мене у Вікітайм. Якщо ти ще будеш у Греції, то можемо зустрітися. Ось мій акк"
" Так, давай, чому б і ні. Я із задоволенням вип'ю з тобою каву і поспіваю звісно!" - Лізі щиро посміхнулась
Після обміну соц мережами та прощанням, кожна із них пішли своєю дорогою. Для Сільвії це день спогадів та милоти. Для Лізі цей день нагадування про те, що он як воно буває. 
Повернувшись до готелю, дівчина спочатку погодувала кішечку, потім себе. На годиннику було вже 20.37, коли вона умостилась на своє ліжко разом із кошеням та ноутбуком. День пройшов чарівно. Стільки емоцій! Але яких? Радість, сум, щастя, страждання? 
Ліза відкрила ноут та клікнула по архітектурі, яку вона майже не відкриває. Це папка, де зберігається історія життя двух дівчин, що дружили. Безліч фотографій, відео, скріншотів листування, різних файлів. І вона поринула у спогади 
То був прекрасний час для них. Знайшовши один одну в кафе, вони швидко стали найкращими людьми. Сілі стала тою, хто був поруч під час її змін на гормонотерапії. Її обличчя та обличчя матерів стало першим, що вона побачила, коли відкрила очі після операції із корекції статі. Це неймовірна людина. Добра, мила, що стала надійною опорою для Елізабет у цьому світі. 
Лізі кохала її. Щиро. По справжньому. Але ніколи не казала про це. Боялася. Боялася, що її не покохають. Вона страждала, багато плакала ночами, але з часом прийняла ці правила світу та трансформувала своє кохання просто в любов до близької людини. Навчилася вимикати своє страждання і насолоджуватись тим, що в її житті є така людина. Дружба закінчилася десь 8 років тому - вони роз'їхались по різним кінцям світу і через певний час розмови припинилися взагалі. 
Еліза розуміла, що скоріш за все, так і буде. Вона дуже хотіла писати ій, навіть якщо та людинка могла не відповідати тижнями. І Лізі сиділа б тижнями, чекаючи на меседж. Але вона зрозуміла, що так жити не можна і згодом відмовилась жити у минулому неіснуючому світі. І лише іноді згадувала цей етап життя - коли хотіла плакати або ностальгувати. Іронія долі, як-не-як, але згадувала вона Сільвію якраз напередодні Різдва. 
Зараз же її накрили дивні емоції. З одного боку вона буде рада була побачити цю людинку, а з іншого десь у глибині душі розуміла, що не до кінця відпустила почуття із серця. Та пройшло вже багато років. Все інше, всі інші. І вона сподівалась, що нічого між ними вже не існує. Хоча усередині себе вона дуже хотіла відновити хоть щось. Із цими думками та висохшими слідами на обличчі від сліз Лізі заснула