КОЩІЙ РЯТІВНИК

Глибокої ночі десь на Буковині, князь за келихом вина читав «Чорну Раду», намагаючись усвідомити тонкощі дипломатії та стратегії.

- Таку державу розвалили… ну це ж треба, - зітхнув темний володар. A в цей момент у його покої постукали. Один із вартових вурдалак ввічливо повідомив:

- Шановний володарю, владико ночі, пане Кощій, у нас запит на посадку, поки нерозпізнаний літаючий об’єкт, орієнтовно Яга Петрівна Київська.

- Що це кумі не спиться, дивно… - збентежено відірвавшись від книги, запитав Кощій Безсмертний, після чого дав дозвіл на посадку.

В ту ж мить весь маєток засяяв, здавалося, що по бажанню кощія наступив день. Площа для посадки почала переливатися різними кольорами, вартові вурдалаки стали по периметру із червоними прапорцями, планомірно махаючи, так вони вказували напрямок та місце посадки.
І дійсно, по центру площі приземлилася невелика постать на мітлі.

Від неї віяло могутністю та вареним зіллям, аромат був таким сильним, що звалив би живого з ніг, та благо у замку Кощія нікого живого не було. Лиш вурдалаки та упирі, ну і власне сам Кощій.

Один з вартових, намагаючись бути ввічливим, посміхнувся, сморід від його гнилих покручених зубів одразу розійшовся по всій площі:

- Шановна Яга Петрівна, Пан Кощій, звісно ж, не чекав гостей у цю пору, але з радістю прийме вас, прошу слідуйте за мною до банкетної зали, - вурдалака навіть низько вклонився, щоб висловити свою повагу, та на жаль у цей момент ціла щелепа випала з його рота. Побратими вартові зареготали, Яга вдала, що нічого не сталося.

- Прошу вибачення за настільки пізній візит, але справа дуже термінова, ваш пан має знати про це якнайшвидше, власне тому і прибула, як тільки дізналася, - мовила вона і попрямувала за вурдалакою, косо посміхнувшись, все ж і їй було смішно з того моменту, та вона надто вихована, щоб дозволити собі насміхатися із чужих підданих, та ще й на очах у решти.

- Ооой… кума, скільки літ, скільки зим? А чому не каретою? – запитав кощій, який сам вийшов назустріч дорогій гості.

- Надто термінова справа, куме! – відповіла стара, обіймаючи господаря замку, вона продовжила: - завітав до мене граф Дракула і знаєте що? Просив допомоги. На землі ваші зазіхає! Просить зброю та обладунки для його війська зачарувати, та армію надати «потойбічну». Дозволив моєму війську забрати все награбоване та половину підданих, ну і пообіцяв мені кілька земельних ділянок та маєток для літніх або зимових розваг. Каже: «Будете в гості приїжджати, на лижах кататися, та шашлики зі мною їсти». Сам же претендує на практично всі ваші землі, і звісно ж половину підданих.

- Ну і що, кума, погодились? – запитав кощій із перекошеною посмішкою.

- А чого б не погодитись на таке. Знає бешкетник, як серце жінки підкорити, хто ж відмовиться від дачі в Карпатах, - сказавши це, стара голосно зареготала.

- Он воно як, цікаво-цікаво, погрожувати мені надумали? Запитав кощій спокійно та холодно, рука інстинктивно потягнулася до шаблі, ще мить і лишить Ягу без голови, це її не вб’є, однак і кощій чекати не буде далі.

- Ну, куме… розцінюйте як хочете. Як на мене, то забагато нахабності у кровопивці. Треба на місце його поставити, щоб навіть у голову йому не приходило таке.

Я погодилася, сказала надіслати мені обладунки та зброю, за кілька днів будуть у мене, проводитиму обряди ще кілька днів, викличу військо нежиті із того світу, - на це іще приблизно день. Моє військо вантажить обладунки, та бере пусті вози,потім вирушає до Трансільванії. Я сказала, що не буде з боку Києва та Чернігова удару.

А військом поділюся, далі нехай сам вирішує. Але щойно його вояки повбираються в обладунки та візьмуть зброю до рук, то почнуть рубати один одного, саме так діятимуть мої чари. Моє військо, як і домовлялися, буде грабувати, доки не наповнить вози.

Як буде настрій у мене повеселитися, коли спостерігатиму за цим дійством через казан, то дам наказ ще й «виховну роботу» провести для родини Дракули та його підданих. Якщо у вас є бажання, то приєднуйтесь, думаю, і вам там буде ласий шматочок. Мені землі не дуже потрібні, адже свого вистачає, але таке пробачити не можу супостату.

А ви як мінімум подумайте про кордони. Можливо, варто посилити охорону. Та все ж надіюся, і ви завітаєте під покровом ночі на наші вечорниці.

- Ох, кума, це так по-вашому, любите ви усе вивернути по-своєму, - сказав Кощій, косо посміхнувшись.

- Ой, це не моя особливість, так робить кожна українська жінка, то ви просто не уважний, любчику, - посміхнулася Петрівна.

- Скільки часу у мене є на те, щоб дати вам остаточну відповідь і скоординувати наші дії грамотно?

- Не більше тижня. Стратегії як такої немає. Якщо буде бажання, то просто приєднуйтеся, а зараз дякую за смачну вечерю, та вимушена відкланятись. Бувайте, любий друже, і гарно подумайте про мої слова.

Кощій провів гостю, та помахав услід, а потім наказав запрягти карету трійкою найкращих скакунів, він вирушає на Говерлу до Горинича.

Щойно закінчилися володіння Кощія, почалися землі Горинича. Кордон патрулювали могутні гірські велетні Чугайсти метрів зо три ростом, їх тіла вкриті густою сірою шерстю, масивні гострі кігті здатні розрізати камінь, а ікла сантиметрів про двадцять миттю прошиють будь-яку шкіру.
Один із таких патрулів перекрив дорогу кареті Кощія. Чорний князь вийшов із карети, ввічливо привітався та повідомив, хто він такий, розказав, що прямує до свого дядька та їх пана змія Горинича.