Кошатниця

Кошатниця

- Та кажу тобі, в старої точно шось є!

- Що в неї є? Набір мисок для котів?

Двоє чоловіків пошарпаного вигляду сиділи на лавці посеред хрущовок, що бачили значно кращі часи.

- У старих завжди щось є. Пєнсія, заховані в матрас доляри на похорони, якісь прикраси чи ше шось.

- Якби вона щось мала, то до неї б їздили діти чи внуки. Або хоча б вона не доживала з нами у цих халупах, які скоро розваляться.

- Сусідки кажуть що до неї інколи ходить внучка чи вже правнучка. І кажуть що там така мала…

- То ти хочеш залізти в чужу хату, щоб взяти номерок? Ти тільки тоді роби все гарно, бо ще люди заговорять що ти підглядаєш за старою.

- Ой, та йди ти. Треба щось думати, а ти тупиш.

- Юра, не займайся фігньою й облиш стару. Вона така ж бідова, як і всі ми тут.

- Так а шо ти пропонуєш? Тупити один на одного? У нас же навіть на пляшку немає. Чи мені може ще й на роботу піти? Не для мене така доля лоховська.

- Стрьомна вона якась. Та й говорять люди про неї всяке. Я не полізу до неї і тобі не раджу.

- Та ти просто ссикло!

- Не лізь до старої, сказав же.

- Пішов ти, я сам розберусь!

 

***

Юра думав кілька днів. Сказати по правді, він і сам не думав що у старої щось було, але тут побачив як старенька вийшла з квартири й з притаманної її віку швидкістю рушила по своїм справам. Відкинувши сумніви та совість, крадій зайшов усередину.

Двері не були зачиненими. Злодій хмикнув.

Минали хвилини, але як він і боявся, тут не було нічого цінного. Тільки коти постійно лізли під руку. Бандит думав хоча б перекусити, проте в холодильнику теж не було нічого крім пляшки молока та яблук.

Лишалась тільки велика старовинна скриня у кінці кімнати, але там такий специфічний замок…

Закотивши очі, він все ж пішов туди. Скриня й справді була старою, товстою і… ніяк не реагувала на його маніпуляції.

- Та трясця тобі…

- Щось шукаєш, сонечко?

- А ти хто така? – Від несподіванки чоловік випустив відмички й підскочив.

- Ну-ну, кицю, де ж твої манери? Хіба ти не знаєш що відповідати питанням на питання неввічливо? – Це була гарна струнка дівчина у джинсових шортах й білій напівпрозорій майці.

- Ало, я спитав хто ти така!

- Приватний колекціонер, - кивнула на скриню дівчина.

- Шота ти далеко заколекціонувалась, мармизко, - злодій дивно скривився, що, вочевидь, мало б означати хтиву посмішку. – Але ти нічо така, я б познайомився ближче.

- О, мій маленький сміливець, я тільки за, - сказала вона й поманила чоловіка.

Крадій підійшов. Поклав їй руку на талію.

- У мене… специфічні смаки... - Незнайомка притулилась, обійняла злодія й ласкаво подивилась у очі.

- Ого, ну давай, крале, - впевнений у собі й розслаблений, Юра раптом відчув, що щось обвиває його ногу. – Що за…?

Чоловік відштовхнув жінку та спробував відскочити сам, проте обплутана нога не дала йому зробити цей фінт і він впав. Зі страху подивився на те, що ж його тримало й перелякався ще більше.

Якесь темне щупальце тягнуло його у ванну кімнату через привідчинені двері. Звідти ж з’явились і нові щупальця.

- Якого чорта?!

- Куди ж ти, котику?

- Відпусти мене, тварюко! Відпусти мене! – Крадій брикався, намагався вирватись, але це не мало сенсу.

- Ну-ну, ти ж сам прийшов, пам’ятаєш?

- Ні, я не хочу! Чуєш мене?! Я НЕ ХОЧУ! – Юра спробував застрягти у дверях, проте темна сила була невблаганна.

- Пізно… - дівчина послала слідом повітряний поцілунок.

 

***

- Доброго дня, Віро Степанівна.

- Тарасику, це ти? Зовсім сліпа стала баба.

- Я, бабусю, я.

- Ага, бачу. Як мама, як сестри? Коли ти вже женишся?

Чоловік скривився як від зубного болю.

- Віро Степанівна, тут така справа, ви Юру не бачили? Десь вже пару днів як пропав й ніхто не знає де.

- Ой, хльопці-хльопці, доведе вас та горілка, ой доведе.

- Та я розумію, але в цей раз він як крізь землю провалився.

- Не бачила, Тарасику. Я вапше пагано бачу останнім часом, ой пагано бачить баба. А ше й глуха яка!

- Богу дякуйте що до сих пір живі. Хоча є у мене чуєчка що поживете ви ще, бабушка.

- Ой не втішай, Тарасику. Помирати скоро буду, тільки котики мої й лишаться, - сказала бабуся й показала гостю нову тваринку.

Кіт жалісливо занявчав й протягнув лапи. Чоловік скривився й відсахнувся.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше