Розділ 11

Напис на малюнку художника почав мерехтіти золотавим світлом, і раптом стіна нашої кухні, де висіла картина, розійшлася, наче завіса в театрі. Замість звичних полиць із борошном ми побачили безкрає море, де хвилі були кольору бірюзового сиропу, а пісок на березі виблискував, наче дрібний цукор-пісок.

— Мяу! Дивіться! Там на деревах ростуть готові пончики! — Шокола першою вискочила за поріг, ледь не загубивши свій кухарський ковпак.

Ми з Ванілою та Какао обережно переступили межу. Повітря тут було теплим і пахло стиглими манго та кокосовим молоком. Це і була Країна Вічного Літа.

— Будьте обережні, — Ваніла примружила очі, розглядаючи дивні квіти, що дзвонили, як маленькі кришталеві дзвіночки. — Тут магія набагато сильніша, ніж у нашому місті. Тут кожна думка може стати солодкою реальністю.

Какао підійшла до великого дерева, з якого звисали плоди у формі зірочок. Вона торкнулася одного, і він миттєво перетворився на порцію прохолодного сорбету.

— Господине Айріс, тут усе... живе, — прошепотіла вона. — Але я відчуваю, що хтось сумує в цьому раю.

Раптом з-за дерев вийшла дивна істота — це був маленький Лев-Кондитер із гривою з цукрової вати. Він виглядав дуже заклопотаним.

— Ой, гості! — вигукнув він. — Ви якраз вчасно. У нас біда: наше Сонце-Карамель почало застигати! Якщо воно перетвориться на камінь, у Країні Вічного Літа настане Вічна Зима.

— Ми допоможемо! — рішуче сказала Шокола. — Що треба зробити? Треба його розігріти?

Лев-Кондитер зітхнув:

— Його не можна розігріти просто вогнем. Потрібен «Танець Спекотного Смаку». Тільки якщо ми приготуємо найгарячіший десерт у світі і станцюємо навколо нього, Сонце знову стане рідким і солодким.

Ми взялися до роботи прямо на березі моря. Ваніла знайшла гострий імбир та чилі-шоколад, Шокола збивала масу так енергійно, що навколо почали літати іскри, а Какао додала дрібку сонячного світла, яке вона спіймала прямо в повітрі.

Я допомагала дівчатам змішувати інгредієнти. Коли наш десерт — «Вулкан Пристрасті» — був готовий, він почав яскраво палахкотіти синім полум'ям.

— А тепер — танцюємо! — крикнула Какао.

Ми взялися за руки і почали кружляти навколо десерту. Шокола підстрибувала, Ваніла рухалася граційно, як справжня кішка-аристократка, а Какао крутилася дзигою. Від нашого танцю і палкого аромату шоколаду небо почало рожевіти. Величезне Сонце-Карамель над нашими головами здригнулося, тріснуло, і з нього знову потекли золоті промені теплого сиропу.

— Ви врятували літо! — Лев-Кондитер радісно загарчав (це було схоже на звук булькання шоколадного фонтану).

В подяку він подарував нам Склянку Вічного Тепла.

— Якщо ви додасте хоча б одну краплю з цієї склянки у своє какао вдома, воно ніколи не охолоне, навіть у найлютіший мороз.

Ми повернулися через картину назад у наше кафе саме тоді, коли сонце в нашому світі почало сідати. Стіна закрилася, і малюнок знову став звичайним папером. Але в руках у Какао була та сама склянка, а на черевиках Шоколи залишився блискучий цукровий пісок.

— Знаєте, — сказала Шокола, вмощуючись на своєму ліжку, — Вічне Літо — це круто, але наше кафе — це найкраще місце у всіх світах.

Какао поправила свою стрічку і прошепотіла:

— Бо тут є ми.

                                               ...

Минуло кілька днів після нашої подорожі, і місто почало готуватися до великого свята — Дня Місячного Сяйва. У цей вечір усі жителі вимикають світло, щоб насолодитися сяйвом повного місяця, а кондитерські змагаються у створенні «нічних» ласощів.

— Господине Айріс, дивіться! — Какао вказала на вітрину, де в променях вечірнього сонця поблискувала наша Склянка Вічного Тепла. — Якщо ми використаємо її сьогодні, наше какао буде зігрівати людей навіть під холодним місячним світлом!

Шокола вже готувала святкові котячі вушка з чорного шоколаду.

— А я придумала назву! «Місячне мурчання». Це буде напій, від якого по тілу розливається тепло, а на душі стає спокійно, як у котика на подушці.

Ваніла ж займалася візуальною частиною. Вона змішувала чорничний сироп із їстівними срібними зірками.

— Важливо, щоб напій виглядав як нічне небо, — пояснювала вона, обережно капаючи сироп у білу порцеляну.

Але коли настала ніч і свято почалося, до нашої ятки підійшла дивна пара. Це були двоє близнюків — хлопчик і дівчинка, одягнені в плащі, що міняли колір від темно-синього до сріблястого.

— Ми прийшли здалеку, — сказав хлопчик. — Ми — Шукачі Снів. Ми чули, що ваше какао може розбудити навіть ті мрії, що заснули дуже глибоко.

Дівчинка додала:

— Нашому місту на краю світу перехотілося снитися. Всі бачать лише темряву. Ви допоможете нам знайти втрачені кольори снів?

Ми з дівчатами перезирнулися. Це було важливіше за будь-який конкурс. Я взяла Склянку Вічного Тепла і обережно додала одну краплю в кожне горнятко. Ваніла насипала срібних зірок, Шокола додала найніжнішу піну, а Какао... Какао прошепотіла над напоєм слова, які вона почула від Лева-Кондитера.

Коли Шукачі Снів зробили перший ковток, сталося диво. З їхніх горняток почали вилітати маленькі світні метелики. Вони кружляли над площею, розфарбовуючи нічне повітря в рожеві, золоті та зелені кольори.

— Це вони! Наші сни повертаються! — вигукнула дівчинка-шукач.

Люди на площі, які теж куштували наше какао, раптом почали посміхатися і розповідати один одному про свої найзаповітніші бажання. Весь День Місячного Сяйва перетворився на фестиваль натхнення.

Шукачі Снів подарували нам на пам’ять Срібний Дзвоник.

— Коли вам стане сумно або ви втратите натхнення — просто задзвоніть у нього, і ми пришлемо вам найкращий сон із нашої колекції.

Коли свято закінчилося, ми сиділи на ганку нашої кондитерської. Какао тримала Срібний Дзвоник, і він тихо мелодійно підзвонював на вітрі.

— Знаєте, дівчата, — промовила я, дивлячись на задоволених містян, що розходилися по домівках. — Магія — це не тільки інгредієнти. Це те, що ми даруємо іншим частинку своєї душі.