Розділ 8

Після всіх нічних пригод у кондитерській панував справжній безлад. Шокола, намагаючись знайти свою улюблену лопатку для тортів, випадково перекинула цілий мішок борошна.

— Ой-ой... Тепер я схожа на білу пухнасту хмаринку! — чхнула Шокола, витрушуючи вушка від білого пилу.

Ваніла, яка завжди любила ідеальний порядок, лише важко зітхнула і дістала швабру.

— Шоколо, якщо ми не приберемо тут до відкриття, Айріс збожеволіє. Какао, допоможи мені з вітриною.

Маленька Какао взялася за роботу з великим ентузіазмом. Вона так старанно терла скло, що воно аж рипіло. Але раптом дівчинка зупинилася. Через прозоре скло вона побачила на вулиці дивну постать. Це був високий чоловік у костюмі, який дуже уважно розглядав вивіску «Кошачий рай».

— Дівчата... там хтось є, — тихо промовила Какао.

Шокола і Ваніла підбігли до вікна. Чоловік помітив їх, усміхнувся і ввійшов усередину, хоча табличка ще показувала «Зачинено».

— Вітаю, юні леді, — сказав він, знімаючи циліндр. — Я — головний суддя Міжнародної Гільдії Кондитерів. Я чув, що у вашому закладі готують какао, яке зцілює сум. Я прийшов перевірити, чи це правда, чи просто чутки.

Шокола миттю випрямилася, намагаючись приховати, що вона вся в борошні.

— Звісно, це правда! Ми найкращі в цьому місті!

— Тоді у вас є одна година, — суворо промовив суддя, дістаючи золотий годинник. — Приготуйте мені десерт, який поєднає в собі смак усіх чотирьох пір року. Якщо у вас вийде — ви отримаєте «Зірку Солодкого Щастя». Якщо ні — я напишу в газеті, що ваше кафе лише для забавки.

Дівчата перезирнулися. Це було серйозне випробування.

— Айріс зараз на закупках, ми маємо впоратися самі! — рішуче сказала Ваніла.

Шокола взялася за «Літо» — вона почала збивати яскравий малиновий мус. Ваніла готувала «Осінь» із ароматом карамелі та горіхів. Какао ж дістала свою магічну зірочку, щоб створити «Зиму» — прозорий солодкий лід, що танув на язиці. А разом вони створили «Весну» — ніжні цукрові квіти сакури.

Коли година добігла кінця, перед суддею з'явився шедевр. Він обережно скуштував першу ложечку... Його обличчя, що було суворим, раптом розслабилося. Він згадав своє дитинство, перші сніжинки та запах літнього саду.

— Неймовірно... — прошепотів він. — Ви не просто коти, ви — справжні митці.

Він поклав на стіл маленьку золоту значку у формі котячої лапки.

— Це ваша нагорода. Тепер ви офіційно під захистом Гільдії.

Але як тільки він пішов, Шокола помітила, що він забув на столі свою тростину. Коли вона торкнулася її, тростина раптом перетворилася на... живу змійку з мармеладу, яка швидко поповзла в бік кухні!

— Мяу! Це що, ще одна перевірка?! — скрикнула Шокола.

Мармеладна змійка виявилася напрочуд прудкою. Вона звивалася між ніжками стільців, залишаючи за собою липкий солодкий слід, і цілеспрямовано прямувала до кошика зі свіжими вершками.

— Тримайте її! Вона ж зіпсує весь наш запас для ранкових еклерів! — вигукнула Ваніла, кидаючись напереріз із кухонним рушником.

Шокола, недовго думаючи, зробила велетенський стрибок, намагаючись накрити змійку капелюшком кухаря, але та спритно проковзнула в неї між лапками.

— Мяу! Вона слизька, як справжнє желе! — обтрушуючись від борошна, прокричала Шокола.

Какао стояла посеред кухні, уважно спостерігаючи за траєкторією «гості». Вона помітила, що змійка не просто тікає, а ніби грається з ними, припадаючи до підлоги щоразу, коли хтось підходив близько. Малеча згадала, як у аніме вони вчилися розуміти поведінку навіть найдивніших створінь.

— Зачекайте! — тихо сказала Какао. — Вона не хоче нічого псувати. Вона... вона просто шукає компанію!

Какао присіла на підлогу і дістала з кишені маленьку цукрову мишку, яку завжди тримала для перекусу. Вона поклала її на долоню і простягнула вперед. Мармеладна змійка зупинилася, нахилила голову (якщо це можна було так назвати) і обережно підповзла до руки Какао. Замість того, щоб з'їсти мишку, вона просто обернулася навколо зап’ястя дівчинки, перетворившись на гарний солодкий браслет.

— Ого... — Ваніла підійшла ближче, поправляючи окуляри. — Це не просто тростина судді. Це магічний камертон для перевірки атмосфери в кафе. Якби ми почали на неї кричати чи бити, вона б вибухнула липким сиропом. Але оскільки Какао проявила доброту, вона заспокоїлася.

Раптом браслет на руці Какао знову засвітився, і в повітрі з'явилася голограма того самого судді.

— Браво, — пролунав його голос. — Ви пройшли не лише кулінарний іспит, а й іспит на серце. Це був мій останній тест. Бережіть цю магію, бо вона — найрідкісніший інгредієнт у світі.

Коли голограма зникла, змійка остаточно перетворилася на звичайну, але дуже красиву стрічку для волосся блакитного кольору. Какао зав’язала нею свій хвостик.

— Ну що ж, — зітхнула Шокола, дивлячись на безлад на кухні. — Іспити здали, змійку приборкали... тепер залишилося лише одне маленьке завдання.

— Яке? — запитали Ваніла та Какао.

— ПРИБРАТИ ВСЕ ЦЕ БОРОШНО, поки Айріс не повернулася і не влаштувала нам свій «іспит»!

Дівчата дружно засміялися і взялися до роботи. Коли я відчинила двері кондитерської, всередині було ідеально чисто, пахло карамеллю, а на вітрині сяяла золота значка Гільдії.

— Ого, дівчата, що тут сталося, поки мене не було? — здивовано запитала я.

Какао лише хитро посміхнулася, поправляючи свою нову блакитну стрічку:

— Просто звичайний ранок у нашому «Кошачому раї», Айріс!