Розділ 7

Знак на небі ставав дедалі яскравішим. П’ять зірок, що утворювали ідеальну форму пухнастої лапки, мерехтіли ніжним фіолетовим світлом прямо над дахом нашої кондитерської.

— Дивіться! Воно ніби кличе нас! — Шокола вистрибнула на підвіконня, ледь не перекинувши вазу з цукровими фіалками. — Господине Айріс, я відчуваю, як мої вушка самі собою тягнуться догори!

Ваніла, яка якраз перевіряла запаси зіркової пудри, що залишилася після Какао, задумливо подивилася на небо.

— Це не просто сузір'я. Це Небесний Міст. Кажуть, він з’являється раз на сто років, коли серця котиків та людей б'ються в одному ритмі.

Раптом з неба спустився промінь світла, і прямо на наш прилавок впав конверт, що пахнув місячним сяйвом та солодким зефіром. Какао обережно відкрила його.

— Тут написано... — прошепотіла вона, — що нас запрошено на Бал Хмаринок. Це головне свято в Небесному Королівстві Котиків. І ми маємо приготувати десерт, який не важить ні грама, але насичує щастям.

— Десерт без ваги? — я задумалася. — Це справжня кулінарна головоломка.

Ми почали готуватися. Замість звичайного борошна ми використали збиті мрії, замість молока — ранковий туман, а замість цукру — той самий зоряний пил, який Какао навчилася збирати. Шокола відповідала за легкість, збиваючи суміш так сильно, що ми самі почали ледь підніматися над підлогою. Ваніла додавала аромат нічних квітів, а Какао вклала в кожне тістечко спогад про нашу першу зустріч.

Коли все було готово, промінь світла підхопив нас, і ми опинилися на гігантській рожевій хмаринці. Навколо танцювали сотні дівчат-кішок у неймовірних сукнях, а в центрі на троні сиділа Королева-Кішка з короною з цукрових діамантів.

— Покажіть нам ваше творіння, — промовила Королева.

Ми винесли наші десерти — «Хмарні поцілунки». Вони справді не лежали на тарілках, а плавали в повітрі, наче маленькі невагомі перлини. Коли гості балу почали їх куштувати, вони не просто їли — вони починали світитися від радості. Навіть найсуворіші охоронці Королеви почали мурчати від задоволення.

Але в розпал балу до нас підійшла таємнича дівчинка-кішка з чорними вушками та срібним нашийником.

— Гарна робота, Айріс, — прошепотіла вона так, щоб чула тільки я. — Але пам’ятайте: магія Небес діє лише до світанку. Якщо ви не встигнете повернутися в кондитерську до першого променя сонця, «Кошачий рай» зникне разом із вашими спогадами.

Я глянула на годинник у формі котячої голови. До світанку залишалося всього п’ять хвилин!

— Дівчата, швидше! — гукнула я. — Ми маємо повертатися додому!

Ми кинулися до краю хмаринки, але шлях нам перегородила та сама Пані Глюкоза, яка якимось дивом теж потрапила на бал у масці!

Пані Глюкоза перегородила нам шлях, розмахуючи своїм жезлом, що нагадував гігантський липкий льодяник.

— Ви не втечете! — просичала вона. — Якщо я не можу панувати внизу, то я захоплю це Небесне Королівство, а вас залишу тут назавжди як експонати мого хімічного музею!

Вона вистрілила в нас густою, рожевою карамеллю, яка миттєво почала застигати в повітрі, сковуючи рухи. Шокола намагалася вирватися, але її лапки прилипли до хмаринки. Ваніла зберігала спокій, але навіть її магія льоду не могла розщепити цю штучну суміш.

— Какао! — вигукнула я. — Тільки твоя справжня магія може це розтопити!

Маленька Какао заплющила очі. Вона згадала все те тепло, яке ми подарували їй, коли знайшли в кошику. Вона зосередилася на зірочці в своєму серці.

— Справжнє тепло не липне... воно звільняє! — крикнула малеча.

Раптом від неї розійшлася потужна хвиля чистого, гарячого світла, що пахло ваніллю та свіжою випічкою. Липка карамель Глюкози миттєво перетворилася на солодку пару, а саму лиходійку відкинуло в купу м’яких хмаринок, де вона безпорадно застрягла.

— Швидше! Промінь зникає! — Ваніла підхопила Какао на руки, а Шокола схопила мене за руку.

Ми стрибнули в останній потік місячного сяйва якраз тоді, коли на горизонті з'явилася тонка золота смужка світанку. Світ навколо нас закрутився в солодкій рожевій завірюсі.

Клац!

Ми опинилися на підлозі нашої рідної кондитерської. Дзвіночок над дверима весело задзвенів, а настінний годинник пробив шосту ранку.

— Ми встигли... — прошепотіла Шокола, важко дихаючи.

Я поглянула на прилавок. Там лежала маленька кришталева тарілочка, якої раніше не було, а на ній — одне-єдине небесне тістечко, що світилося ніжним фіолетовим світлом. Це був подарунок від Королеви-Кішки.

— Господине Айріс, дивіться на небо! — Какао вказала у вікно.

Сузір’я Котячої Лапки зникло, але на його місці залишилася одна яскрава зірка, яка тепер завжди світитиме прямо над нашою кондитерською.

— Це означає, що ми тепер під захистом Небес, — Ваніла ніжно поправила свій бант. — Тепер ніяка Пані Глюкоза чи Майстер Холоду нам не страшні.

Ми обійнялися в центрі нашого маленького раю. Какао заснула прямо на моїх руках, втомлена, але щаслива. Попереду був новий день, нові відвідувачі та безліч солодких таємниць, які ми ще мали відкрити.