Розділ 6

Замість звичної кондитерської ми опинилися перед величними воротами, що були схожі на гігантські плитки білого шоколаду. Це була Магічна Академія Солодощів.

— Мяу! Тут навіть повітря пахне цукровою ватою! — Шокола з цікавістю принюхувалася до кожної колони. — Господине Айріс, дивіться, там фонтан із рожевого сиропу!

Ваніла ж залишалася зосередженою. Вона поправляла свій фартух і перевіряла, чи надійно закріплені наші валізи з інгредієнтами.

— Це не просто екскурсія, Шоколо. Нас запросили сюди як експертів, і ми маємо тримати марку.

Маленька Какао йшла поруч зі мною, міцно тримаючи мене за руку. Після того, як вона згадала своє минуле, її магія стала частиною нашого повсякденного життя. Тепер, де б вона не проходила, під її лапками на підлозі з’являлися маленькі сніжинки з цукрової пудри.

Нас зустрів Директор Академії — старий поважний кіт у мантії кольору карамелі.

— Вітаю вас, майстрині з «Кошачого раю»! — промовив він, поправляючи окуляри. — Ваша репутація випередила вас. Але щоб викладати в нашій Академії, ви повинні пройти фінальне випробування: приготувати десерт, який зможе змінити настрій цілого класу неслухняних учнів.

Він провів нас до великої зали, де сиділи маленькі чарівники. Вони були роздратовані, втомлені і зовсім не хотіли вчитися. Хтось кидався магічними іскрами, а хтось просто спав на партах.

— Ого, ну й завданнячко, — прошепотіла я. — Дівчата, за справу!

Шокола взяла на себе «енергію». Вона почала збивати вершки так весело і швидко, що це перетворилося на справжнє шоу. Учні почали піднімати голови, зацікавлені її жвавістю.

Ваніла відповідала за «спокій». Вона додавала в какао рідкісні квіти лаванди, що заспокоювали магічні іскри в повітрі.

Але головним інгредієнтом стала ідея Какао. Вона дістала свій крижаний льодяник, який колись був зірочкою Майстра Холоду, і обережно потерла його над кожною чашкою. Замість холоду з нього посипалися сяючі іскринки, що дарували натхнення.

— Це наш новий рецепт — «Сяйво знань», — оголосила Какао, підносячи першу чашку найбешкетнішому учню.

Тільки-но діти скуштували наше частування, залу заповнило м’яке світло. Суперечки вщухли, на зміну їм прийшла цікавість та усмішки. Учні почали відкривати свої книги, і магія навчання знову ожила.

— Неймовірно! — Директор Академії аплодував нам. — Ви не просто кондитери, ви — справжні цілителі душ.

Ми вже готувалися святкувати перемогу, як раптом у вікно влетів поштовий голуб із терміновим повідомленням. Я розгорнула його і зблідла.

— Що там, господарко Айріс? — стурбовано запитала Ваніла.

— Це з нашої кондитерської... — відповіла я. — На наше кафе в місті вчинено напад. Хтось намагається захопити «Кошачий рай», поки нас немає.

Шокола випустила кігтики, а Какао рішуче підняла свою магічну ложечку.

Ми миттю кинулися назад. Коли наш фургончик загальмував біля порога, серце в мене стиснулося: вивіска «Кошачий рай» перекосилася, а на вікнах замість сонячних зайчиків виблискувала дивна, фіолетова плівка.

— Це не Майстер Холоду... — прошепотіла Ваніла, принюхуючись до повітря. — Пахне паленим цукром та штучними ароматизаторами.

Двері відчинилися з неприємним скрипом. Всередині нашого затишного кафе все змінилося. Стіни стали сірими, а на полицях замість наших ніжних тістечок стояли коробки з яскраво-неоновими цукерками, від яких ішли колючі іскри. За прилавком стояла висока постать у халаті, що нагадував обгортку від дешевої жуйки.

— О, ви повернулися! — промовила постать, обертаючись. Це була Пані Глюкоза, власниця фабрики «Хімічний вибух». — Ваша кондитерська була занадто... натуральною. Я вирішила перетворити її на філіал своєї імперії штучних солодощів!

— Ви не маєте права! — вигукнула Шокола, стаючи в бойову позу. — Тут пахне хімією, а не котиками!

— Права? — Пані Глюкоза засміялася. — Мої солодощі викликають залежність. Люди забудуть про вашу випічку, як тільки спробують мій «Мега-кислотний льодяник»!

Вона змахнула рукою, і на нас полетіли хмари різкого, приторного пилу, який забивав дихання і змушував очі сльозитися. Шокола і Ваніла почали чхати, втрачаючи сили. Навіть я відчула, як паморочиться голова.

Але тут вперед вийшла маленька Какао. Вона не чхала. Вона спокійно дістала свою магічну ложечку і почала малювати нею в повітрі коло.

— Справжній смак не можна підробити хімією, — тихо, але впевнено сказала вона. — Бо в ньому є часточка душі.

Какао згадала все, чого навчилася в Академії та в нашому кафе. Вона почала створювати навколо нас «бульбашку свіжості». Раптом з-під її лапок почав рости... живий м’ятний ліс. Аромат свіжої м’яти та натуральних лісових ягід миттю розвіяв хімічний туман Пані Глюкози.

— Що?! Моя формула руйнується! — закричала лиходійка, бачачи, як її неонові цукерки перетворюються на звичайні камінці.

Шокола, відчув запахи природи, миттю прийшла до тями:

— Ваніло, допоможи мені! Влаштуємо тут велике прибирання!

Дівчата схопили мітли, які в їхніх руках стали схожими на магічні посохи. Ваніла закрутила вихор із чистої води та лимонного соку, змиваючи сірий колір зі стін, а Шокола виштовхала всі коробки Глюкози геть за двері.

Пані Глюкоза, не витримавши чистоти та справжнього аромату малини й вершків, просто вилетіла з кафе, обіцяючи помститися.

Наше кафе знову засяяло. Але Какао не зупинилася. Вона підійшла до однієї з неонових цукерок, що залишилася на підлозі, і капнула на неї краплю справжнього меду. Цукерка перетворилася на живу квітку.

— Господине Айріс, — Какао подивилася на мене своїми великими очима. — Тепер я знаю, що ми маємо зробити. Ми не просто кондитери. Ми — захисники справжнього смаку у всьому світі.

Раптом у кафе зайшов той самий старий скрипаль .  Він виглядав схвильованим.

— Айріс, дівчата! Ви бачили небо? Там з'явилося сузір'я у формі Котячої Лапки. Це знак!

— Ми негайно повертаємося! — вигукнули вони в один голос.