Розділ 5

Слова на звороті листа виявилися пророчими. Наступного ранку місто прокинулося під товстим шаром снігу. Вікна нашої кондитерської вкрилися дивовижними візерунками, що нагадували котячі вуса та хвости.

— Мяу! Дивіться, біле небо впало на землю! — Шокола притиснулася носом до холодного скла, залишаючи на ньому маленьку плямку. — Тепер усе навколо схоже на величезний ванільний пломбір!

Ваніла спокійно заварювала чай із корицею.

— Це не пломбір, Шоколо. Це справжній виклик. В такий холод люди рідко виходять з дому, а наш «Кошачий рай» має зігрівати.

Я підійшла до Какао, яка з подивом розглядала сніжинки. Вона вперше бачила зиму.

— Сьогодні ми зробимо те, що обіцяли в листі, — сказала я, погладивши малечу. — Ми створимо «Зимову магію».

Але тільки-но ми почали розпалювати піч, як двері кондитерської відчинилися з гучним рипінням. До зали зайшов не клієнт, а той самий чоловік у чорному плащі. Тепер він не ховався. Він скинув каптур, і ми побачили, що його очі холодні, як лід.

— Ваші солодкі ігри закінчуються тут, — промовив він, і від його подиху в кімнаті стало помітно холодніше. — Я — Майстер Холоду, і мої десерти з льоду не мають рівних. Я викликаю вас на дуель: якщо до вечора ви не зможете розтопити серце найсумнішої людини в цьому місті своїм частуванням — ваша кондитерська замерзне назавжди.

Він змахнув рукою, і вогонь у нашій печі згас, вкрившись інеєм. Потім він зник, залишивши по собі лише запах морозного вітру.

— Він заморозив нашу піч! — Шокола ледь не плакала. — Як ми будемо пекти?

Какао підійшла до печі і обережно торкнулася лапкою крижаних дверцят.

— Господине Айріс, — тихо промовила вона, — а обов'язково щось пекти? Ви ж казали, що магія — це тепло серця.

Я глянула на Какао і зрозуміла її задум.

— Ти права, малече! Нам не потрібна піч, щоб приготувати найзігрівальніший напій у світі.

Ми взялися за роботу. Ваніла дістала наші найкращі запаси какао-бобів, Шокола збивала вершки так швидко, що вони перетворювалися на густі білі хмаринки. Я додала дрібку секретних прянощів, які ми вгадували в Розділі 3. А Какао... вона робила найголовніше. Вона співала тиху пісеньку кожної чашки, передаючи їй своє тепло.

Коли сонце почало сідати, до нас зайшов старий скрипаль. Він виглядав дуже втомленим і сумним, його пальці закостеніли від холоду, а скрипка в футлярі мовчала вже багато днів.

— Це він, — прошепотіла Ваніла. — Найсумніша людина.

Какао обережно піднесла йому велике горнятко, з якого йшла густа пара. Напій зверху був прикрашений малюнком — маленькою лапкою з маршмелоу.

— Пийте, будь ласка. Це «Тепло котячих обіймів», — сказала Какао.

Старий пригубив напій. Спочатку він просто заплющив очі, а потім... по його обличчю розлилася тепла усмішка. Він дістав скрипку і почав грати мелодію, яка була такою сонячною, що іній на печі почав миттєво танути.

Крижана магія Майстра Холоду розсипалася на іскри. Вогонь у печі спалахнув сам собою, яскравіше, ніж будь-коли.

— Ми це зробили! — Шокола почала танцювати разом із Ванілою під звуки скрипки.

Але в цей момент я помітила, що Какао стала якоюсь незвичайною. Її блакитне волосся почало ледь помітно світитися. Вона підійшла до мене і простягнула маленьку крижану зірочку, яка не танула в її руках.

— Це від нього... — прошепотіла вона. — Майстер Холоду залишив це для мене.

Коли Какао стиснула крижану зірочку в лапках, світло в кондитерській на мить зблідло, а звуки скрипки віддалилися, наче через товщу води. Какао заплющила очі, і перед її внутрішнім зором почали спливати образи, які вона так довго намагалася забути.

— Господине Айріс... я згадую, — прошепотіла вона. Її голос звучав інакше — глибше, ніж зазвичай.

Ми з Шоколою та Ванілою затамували подих. Зірочка почала проектувати на стіну кондитерської мерехтливі картинки, схожі на кадри зі старого аніме.

Ми побачили далеке північне місто, де зима триває вічно. Там, серед крижаних палаців, жила маленька кішечка. Виявилося, що Какао не просто загублене кошеня. Вона була Охоронницею Зимового Саду в країні, де десерти робили зі справжнього снігу та зіркового сяйва.

— Майстер Холоду... він був моїм учителем, — продовжувала Какао, поки на стіні з'являлися образи високого чоловіка, який вчив її керувати морозом. — Але він хотів, щоб холод був лише холодним. Він казав, що емоції псують смак ідеального льоду. А я... я хотіла, щоб мій сніг зігрівав серця.

Ми побачили, як маленька Какао втекла з крижаного королівства, сховавшись у кошику з яблуками, який випадково потрапив на південь. Вона віддала свою магічну силу тій самій зірочці, щоб стати звичайною кішечкою і знайти місце, де панує справжнє тепло. Саме так вона опинилася біля нашого «Кошачого раю».

— Отже, він знайшов тебе, щоб повернути назад? — Ваніла серйозно подивилася на зірочку.

— Він хотів перевірити, чи не помилилася я, — відповіла Какао, розплющуючи очі. Вони тепер світилися м'яким сріблом. — І сьогодні, коли я побачила усмішку старого скрипаля, я зрозуміла: холод стає магією лише тоді, коли в ньому є дрібка солодкого тепла.

Шокола підбігла і міцно обійняла Какао.

— Ти нікуди не підеш! Навіть якщо цей Майстер прийде з цілим армією сніговиків, ми закидаємо їх гарячими пончиками!

Какао посміхнулася, і крижана зірочка в її руках раптом перетворилася на прозорий цукровий льодяник. Вона більше не боялася свого минулого. Тепер її сили — крижана витонченість півночі та солодке тепло нашої кондитерської — об'єдналися.

— Господине Айріс, — Какао подивилася на мене, — тепер я знаю, який десерт ми приготуємо для наступного етапу фестивалю. Це буде «Крижане серце, що тане».

Але в цей момент у двері знову постукали. Цього разу це був не Майстер Холоду. На порозі стояв маленький хлопчик, який тримав у руках оголошення: «Шукаємо найкращих кондитерів для подорожі в Магічну Академію».