Розділ 3

Вечір у нашому домі обіцяв бути спокійним, доки я не вирішила навчити дівчат користуватися комп’ютером. Нам потрібно було скласти меню для фестивалю, і я подумала, що допомога Шоколи та Ваніли буде доречною.

— Отже, дівчата, — я вказала на клавіатуру, — це ваші магічні кнопки. Натискаєте літеру — і вона з’являється на екрані. Давайте спробуємо вгадати назви наших десертів і надрукувати їх.

Шокола першою кинулася до монітора. Її очі засяяли, коли вона побачила курсор, що миготів, наче маленька невловима мишка.

— Ой! Дивіться! Вона рухається! — Шокола спробувала схопити курсор лапкою прямо на екрані. — Стій, мишко! Я тебе впіймаю!

— Шоколо, це не справжня миша, — Ваніла зітхнула і відсунула сестру вбік. — Це вказівник. Дивись, як треба.

Ваніла обережно натиснула одну клавішу, потім іншу. На екрані з'явилося слово: «Т-О-Р-Т».

— Браво, Ваніло! — похвалила я. — Тепер твоя черга, Шоколо. Спробуй надрукувати «Шоколад».

Шокола зосередилася. Вона висунула кінчик язика від старанності й почала швидко стукати по клавішах. Але замість назви десерту на екрані з’явилося щось на кшталт: «шшшооооооооокккккккккккк».

— Ой, воно саме так робить! — засміялася Шокола. — Кнопки такі приємно клацають, наче хрускіт печива!

Маленька Какао теж підійшла ближче. Вона з цікавістю дивилася на великі літери. Я посадила її собі на коліна.

— Хочеш спробувати, Какао? Просто натисни ту літеру, яка тобі подобається.

Какао несміливо простягнула лапку і натиснула на клавішу пропуску. Курсор побіг вперед, залишаючи порожнє місце.

— Вона... вона тікає від мене? — тихо запитала малеча.

— Ні, вона просто чекає на твоє слово, — пояснила я.

Ми почали грати у вгадайку. Я називала інгредієнт, а дівчата мали знайти першу літеру на клавіатурі.

— Солодке, біле, додається в каву? — загадала я.

— Молоко! — вигукнула Шокола і почала шукати літеру «М».

Але тут почалося найвеселіше. Ваніла випадково натиснула на відео з котиками, що грають із м’ячиком. Шокола, побачивши це, зовсім забула про літери. Вона почала стрибати навколо столу, намагаючись зазирнути «за комп’ютер», щоб знайти, куди покотився м’ячик.

— Дівчата, ми ж меню пишемо! — сміялася я, намагаючись врятувати клавіатуру від котячих лапок.

У результаті наше «меню» виглядало як набір загадкових символів та котячих смайликів. Але дивлячись на те, як Какао вперше впевнено натиснула клавішу «Enter» і гордо подивилася на результат, я зрозуміла: це було найкраще навчання в світі.

— Що ж, — підсумувала я, закриваючи ноутбук, — меню ми, можливо, і не дописали, зате тепер я точно знаю: котики і комп’ютери — це дуже небезпечна, але неймовірно весела суміш!

Після того, як ми вдосталь насміялися з «мишки» на екрані, я вирішила влаштувати справжнє змагання.

— Нумо, дівчата! — я знову відкрила текстовий редактор. — Хто з вас зможе найшвидше надрукувати назву нашого кафе? Шоколо, Ваніло, Какао — до клавіатури!

Шокола була першою. Вона так активно почала бити лапками по кнопках, що комп'ютер видав довгий писк:

— Мяу! Дивіться, як швидко! — на екрані з’явилося: «КККККККККООООООООООШШШШШ».

— Шоколо, це більше схоже на те, як ти мурчиш, а не на назву, — зауважила Ваніла.

Ваніла підійшла до ноутбука з виглядом справжнього професора. Вона акуратно натискала кожну літеру: «К-о-ш-а-ч-и-й...». Але тут Шокола не втрималася і грайливо штовхнула її під лікоть. Ваніла промахнулася, і замість «рай» вийшло: «Кошачий раррррр».

— Ой, тепер і Ваніла загарчала! — Шокола покотилася зі сміху по підлозі.

Маленька Какао весь цей час уважно стежила за ними. Вона підійшла до клавіатури, коли сестри відволіклися на жарти. Вона довго дивилася на літери, а потім дуже повільно, одним пальчиком, натиснула: «К», потім «А».

— Дивіться! — я вказала на екран. — Какао надрукувала початок свого імені!

Какао почервоніла від задоволення. Вона відчула себе справжньою частиною нашої кондитерської команди.

Але раптом екран комп'ютера здригнувся. З’явилося спливаюче вікно з анімацією чорного кота, який хитро мружив очі. На екрані почали самі собою з’являтися слова:

«Ваш рай занадто солодкий. Подивимось, чи не розплавиться він на фестивалі».

— Це що, теж гра? — запитала Шокола, нахиливши голову.

— Ні, Шоколо, — я серйозно подивилася на дівчат. — Здається, у нашої кондитерської з’явився справжній суперник.

Ваніла випустила кігтики:

— Хто б це не був, він не знає, що у нас є секретна зброя.

— Яка? — хором запитали я і Какао.

— Наша дружба. І найсмачніше какао в місті!

Я закрила ноутбук. Вечір ігор закінчився, але попереду було головне випробування — фестиваль, де нам доведеться довести, що наш «Кошачий рай» — найкращий.