Розділ 2

Лист із дивною печаткою залишився лежати на прилавку, бо увагу дівчат привернуло дещо зовсім інше. Шокола, яка вийшла на заднє подвір’я винести порожні коробки, раптом завмерла.

— Господине Айріс! Ваніло! Скоріше йдіть сюди! — її голос звучав не як зазвичай весело, а збентежено і ніжно.

Ми з Ванілою вибігли на подвір’я. Біля порожнього кошика з-під яблук сиділо крихітне створіння. Це була зовсім маленька кішко-дівчинка з блакитним волоссям і великими, наляканими очима. На ній був лише простий картонний капелюшок, а сама вона тремтіла від прохолодного ранкового вітру.

— Ой, яка ж вона маленька... — прошепотіла я, присідаючи поруч. — Ти звідки тут взялася, малече?

Кішечка нічого не відповіла. Вона лише сильніше притиснула до себе свої лапки і видала ледь чутне: «Мяу...»

Ваніла, яка зазвичай тримала дистанцію, першою зробила крок вперед. Вона зняла свій теплий фартух і обережно накинула його на плечі малечі.

— Вона зовсім замерзла. І, здається, дуже голодна, — спокійно констатувала Ваніла, але в її очах промайнула турбота.

— Ми не можемо її тут залишити! — Шокола вже була готова підхопити кішечку на руки. — Господине Айріс, можна вона залишиться у нас? Вона буде нашою молодшою сестричкою! Ми навчимо її всього: як носити сукні, як приймати замовлення і як робити найсмачніший крем!

Я подивилася на це беззахисне маля. В нашому «Кошачому раю» завжди було місце для тих, хто потребує тепла.

— Звісно, вона залишиться з нами, — посміхнулася я. — Але спочатку її треба зігріти та нагодувати.

Ми завели кішечку всередину. Шокола миттю принесла блюдечко з теплим молоком, а Ваніла дістала м’який рушник. Малеча спочатку боялася навіть торкнутися їжі, але відчувши запах свіжої випічки та доброту, що йшла від нас, нарешті почала ласувати молоком.

— Як же ми її назвемо? — запитала Шокола, розчісуючи заплутане волосся гості. — Вона така маленька і солодка...

Я згадала про напій, який вона мені нагадала своїм кольором і м’якістю.

— Нехай буде Какао, — запропонувала я.

Маленька кішечка підняла голову, вперше за весь час подивилася на мене і тихо повторила:

— Ка-ка-о?

— Так, Какао, — підтвердила Ваніла, поправляючи її вушка. — Тепер ти частина нашої родини.

Але поки ми раділи новій подружці, я знову згадала про лист. Текст у ньому свідчив: «Щоб підтвердити статус "Найкращої кондитерської", ви повинні представити на фестивалі нову учасницю, яка ще ніколи не виступала перед публікою».

Я подивилася на маленьку Какао. Схоже, доля сама підказала нам рішення, але чи впорається ця крихітка з таким серйозним завданням?

Наступні дні в кондитерській перетворилися на справжній «котячий університет». Какао виявилася дуже сором’язливою, але надзвичайно старанною ученицею.

— Дивись, малече, головне — тримати спинку рівно і посміхатися, навіть якщо хвостик тремтить від хвилювання! — Шокола демонструвала, як правильно робити реверанс, ледь не збиваючи при цьому вазу з печивом.

Какао уважно спостерігала за кожним рухом. Вона намагалася повторити реверанс, але її лапки ще трішки плуталися в довгій спідничці, яку я пошила спеціально для неї.

— Не поспішай, — тихо промовила Ваніла, підійшовши до Какао. Вона обережно поправила блакитне волосся кішечки. — Клієнти люблять не тільки швидкість, а й спокій. Спробуй просто привітатися.

Какао глибоко вдихнула, підійшла до порожнього стільця, уявивши, що там сидить гість, і ледь чутно прошепотіла:

— Ла-ласкаво просимо до... Какао-раю?

Ми всі перезирнулися. Це було так мило, що Шокола не втрималася і міцно обійняла малечу.

— Майже правильно! Але «Кошачий рай» звучить масштабніше. Хоча... назвати десерт на твою честь — це чудова ідея!

Я підхопила цю думку:

— Точно! Для фестивалю нам потрібен особливий рецепт. Какао, як щодо того, щоб ми разом створили фірмове гаряче шоколадне горнятко з вершками та твоєю таємною назвою?

Очі кішечки заблищали. Вона вперше за ці дні не просто спостерігала, а відчула себе частиною команди.

— Я... я спробую, — прошепотіла вона.

Але підготовка до фестивалю була не єдиним нашим клопотом. Виявилося, що в місті з'явилися конкуренти, які не дуже раділи успіху нашої кондитерської. Поки ми на кухні експериментували з шоколадом та корицею, за вікном промайнула знайома тінь.

— Господине Айріс, там хтось спостерігає за нами, — Ваніла напружила свої чутливі вушка і підійшла до вікна. — Це не схоже на звичайного відвідувача.

Я пригадала чутки про «Чорного кота» — таємничого кондитера, який збирав секрети інших кафе. Невже він націлився на наш рецепт для фестивалю?

— Дівчата, тримайте вушка нагостро, — сказала я, знімаючи фартух. — Ми маємо захистити наш «Кошачий рай» і показати всім на фестивалі, на що здатна наша сім'я. Навіть найменша кішечка може створити велике диво!

Какао міцно стиснула свою крихітну ложечку для змішування глазурі. Вона була готова до свого першого справжнього випробування.