Коруно, Володар початків

Бруд на колінах Альбура де Зорі вже став невід'ємною складовою тканини штанів. Роки поневірянь давались в знаки. Молодий дослідник Чар дрімав біля вогнища. Подорожуючи на самоті він вперше не боявся прокинутись вночі від холоду, бо тут, на цій землі вогонь не згасне просто так. Можна навіть не підкидати дров. Усю минулу ніч Альбур чатував біля багаття, яке згасло лише після того, як було засипане вологим піском. Це була перша ознака знаходження на землях Володаря Початків.
У своїх снах де Зорі часто повертався в нещодавнє минуле, де мав майже все, у мить страшної розв'язки, коли Альбур зрозумів, що змарнував своє життя. Він, звичайно міг почати все з нуля, віднайти нове місце, нову справу, але не нові сенси. Дослідження Чар чудове, коли ти простий теоретик, але варто лише раз спробувати впровадити чарівні методи в просте життя і все буде зруйноване. Невдоволений такою долею Альбур зажадав почати все зі справжнього початку. Перепрожити своє життя і ніколи не торкатись Чар.
Замість того, що б вкоротити собі віку, юний де Зорі вирішив, що раз Чари занапастили його, то вони й мають усе виправити. Довгий пошук привів Альбура до легенди про Володаря Початків. Таємничого духа, воля якого запустила існування, створила час та його течію.
Складність задуму була пов'язана не тільки з тим, щоб знайти Володаря, але й з необхідністю убезпечити себе. Невідомо, що станеться з самим шукачем у землях, де панує нескінченне відновлення. Через це Альбуру довелось стати злодієм. Мало хто зі старих та поважних Магістрів Чар просто так віддавали магічні реліквії. Слава Творцю, не довелось хоч вбивати. Де Зорі розрахував, якщо запастись предметами з тисячолітньою історією, просякнутим подіями та спогадами, він встигне домовитись із Володарем поки сила Початків не знищіть його самого. А на випадок, якщо це не подіє, Альбур мав Надзвичайну Чорну Перлину.
Тиждень тому шукач ступив на дивні землі. Тут ніколи не наставав день, тягнулась довга ніч. Якби не Лічильник Тіней, що рахує кількість скінчившихся життів, неможливо б було встановити скільки часу пройшло. Нескінченне зоряне небо з нерухомими сяйливими цятками. А так - подивився скільки душ покинуло цей світ з попереднього заміру, поділив на середню швидкість процесу і знаєш приблизно скільки часу минуло.
Поступово, просуваючись по цих дивних, мовчазних та темних землях, Альбур занотовував усі дива, свідкам яких йому довелось стати. Він помітив, що дія волі Володаря Початків поступово збільшувалась. Тварини навчились використовувати це і мігрували для того, щоб продовжити своє життя. Мандрівник прослідкував за ними та визначив місцину, куди ніколи жива істота не ходила по власній волі. З рішучістю Альбур направився до центру цієї місцини. Помалу просуваючись він бачив, як все простішим та малоорганізованим ставав простір.
Останню свою ночівлю з незгасним вогнищем він провів біля темного провалля. Навколо не було нічого цілого, навіть небо являло собою незрозуміле блякле сяйво розмазане по чорному тлі.
Відпочивши достатньо, Альбур прокинувся, перевірив, чи не торкнулось його речей це навколишнє обнулення. Впевнившись, що все гаразд, мандрівник почав спускатись у безодню дуже крутим схилом.
Він дістав з рюкзака найстаріші, ледь не перші альпіністські кішки, взув їх і почав свій повільний спуск. Де Зорі сподівався, що вони за півтори тисячі років увібрали в себе достатню кількість поглядів, уваги та часу, щоб витримати висхідну силу оновлення. Невідомо, скільки продовжувався спуск у темряву, перш ніж у спорядження почали розсипатись шипи. Один за одним. Зупинившись, стоячи на майже зниклому взутті, мандрівник звернувся до Ефемерної Червоної Стрічки. За легендами вона поєднувала серця двох міфічних закоханих, залишаючись незримою і невагомою, і фізично проявилась у явному світі тоді, коли чоловік з цієї легендарної пари в пригоді падав у прірву. Цій мольфі вже майже 5 тисяч років і здобути її було чи не найважче.
Обережно де Зорі зняв взуття. Спочатку з однієї ноги, глибоко вставив у поверхню схилу, прив'язав до нього Стрічку, випробував кріплення своєю вагою, впевнившись, що тримає. Потім зняв взуття з іншої ноги, додатково посилив зачеп та вузли та продовжив спуск босий.
Крок.
Крок.
Крок.
Безодня.
Хаотично намагаючись вхопитись за Ефемерну Червону Стрічку, що більше не існує, Альбур де Зорі не одразу звернув увагу на дивне падіння. Він більше не відчував власної ваги, він нічого не бачив, не чув, не міг доторкнутись до схилу, що тільки що був поряд.
В приступі паніки мандрівник злякався, що не зміг дійти своєї мети та зник. Тільки приклавши руки до себе і відчувши тверду плоть він трохи заспокоївся.
Схоже, що рано втрачати надію.
Якийсь час Альбур знаходився в цій безодні, чи то плаваючи в ній, чи то стрімко падаючи. Відчуття невагомості лякало деякий час. Звикнувши до нього де Зорі дістав свою останню мольфу, яка до цієї пори не розчинилась і зберігала самого мандрівника від обнулення. Гармонійний Поклич. Ніхто не знає скільки часу пройшло з моменту його створення. Це був невеличкий, але дуже гучний мідний гонг. Час від часу він з'являвся в історії людства і допомагав консолідувати суспільства. Варто було лише обережно стукнути в нього, як цілі народи полишали внутрішні чвари та об'єднувались навколо своїх лідерів.
За розрахунками Альбура тільки ця реліквія зможе допомогти йому прикликати Володаря Початків в місці, де навіть матерія перебуває у первинному стані.
І дійсно! Достатньо було лише раз вдарити калаталом по мідній поверхні інструменту. Тиша та темрява пішли невидимими хвилями, які й не думали вгамовуватись, а лише набирали силу, створюючи світло, колір, звук. Через деякий час Альбур вже міг стояти на якійсь непевній поверхні, по якій потрібно було постійно рухатись, інакше ноги провалювались крізь.
- Коруно! Володар Початків, я - мандрівник Альбур де Зорі! Я прийшов до тебе з великим проханням всього життя! Вийди, з'явись для мене, о, Великий Коруно, з'явись!
Крізь резонуючий з гонгом час та простір прорізався густий, як повітря у літній день голос.
- Я, Коруно. Так, я Володар усіх Початків, усіх окрім власного. Навіщо ти прийшов до мене? І говори швидше, бо твій Поклич не завжди буде гудіти.
- О, Володарю! Я пройшов невимовно довгий шлях до тебе лише заради однієї моєї мрії! Поверни мене на мій початок, благаю! Я змарнував усе життя через зрадливі Чари, що створені для богів, а не для звичайних людей! Завжди прагнув простого життя, та помилково вважав, що зможу цього досягти лише отримавши небувалі сили, що захистять мене він небезпек цього світу! Я так помилявся і я так хочу перепрожити життя! Врятуй та допоможи!
- Чому б тобі просто не вмерти, Альбуре? Чи ти не знаєш, що ти народишся в новому світі, з новою долею?
- Я чув про це, о Коруно. Але я не хочу іншої долі. Я хочу своєї, власної, якою я знехтував і яку так мрію повернути!
Якийсь час не було відповіді. Резонанс від Покличу поступово почав згасати. Де Зорі навіть замахнувся для того, що б вдарити ще раз, але не встиг
- Добре, Альбуре. Добре. Тільки ти маєш віддати мені те останнє, що приніс із собою.
- Що? Я не можу віддати тобі свою Надзвичайну Чорну Перлину! Без неї я знову пройду той самий неправедний шлях і не зустріну своєї долі. Ти ставиш мені неможливий вибір!
- В тебе немає часу на роздуми. Твій гонг вже майже змовк. Перлина не врятує тебе тут від моєї сили. Ти не зможеш втікти, повернутись туди звідки прийшов, сили тебе і твоїх речей вичерпані. Я не можу насиллям забрати твою Перлину. Як розчинишся ти, так розчиниться і вона. Але я пропоную тобі простіший вибір ніж ти вважаєш. Я можу повернути тебе з перлиною на початок твого шляху тут, в цьому світі, або без перлини у світ, де немає Чар і нема спокуси твоїй долі.
- Але ж Володарю! Яка ж моя доля в іншому світі?
- Та сама. Твоя. Я знаю усі Початки, і кажу тобі, що вони сильніші.
- А як так ти не можеш відібрати мою Перлину?
- Бо я не владний лише над власним Початком. Бо ти мій промінь, в цьому світі й тільки завдяки тобі я зможу осягнути наслідки своїх Дій. Я бачу що являє собою Надзвичайна Чорна Перлина.
- То ти весь час чекав на цей момент? Що б я змарнував себе і весь той жаль, роздуми та журбу, що пережив, приніс тобі?
- Так. Саме так. Бо тільки так я осягну Плоди. А ти отримаєш ту справжню долю, що так прагнув. Прийди до мене. Навчи мене тому, що за життя пізнав і я створю для тебе власний твій Початок.
- Я хочу збігти звідси, знищити перлину, та відчуваю марність таких дій. Що ж хай буде так, як пропонуєш. Я довірюся тобі. Хай буде справедливий обмін.
Альбур дістав обережно з кишені невеличку чорну кульку і простягнув її Коруно. Перлина була створена стражданнями та смутком всього життя мандрівника. Але чи це не гарна ціна за власну долю?