Глава 2

Наступного ранку Катерина прокинулася досить рано. Спала вона погано, але не через те, що ліжко було незручним чи кімната незатишною. Надто багато думок крутилося в голові.

Напередодні, після того як чоловік залишив її саму, довелося ще переказувати розмову Уляні й Беатріче, вислуховувати буркотіння Уляни з приводу недостатньо облаштованого будинку та схвильоване щебетання Беатріче стосовно дивного поводження “принца”. 

Уляна, навпаки, була скоріше задоволена пропозицією пана Андрія. “А я ж тобі казала, дітонько, що в Унії навіть у шлюбах за домовленістю трохи інше ставлення до жінок!”. Няня, як завжди…

Катерина потяглася, відкинула легку ковдру й піднялася з ліжка. До речі, воно було практично таким же, як вдома. Та й взагалі, меблі й убранство кімнати нагадувало Геную. От тільки…

Вона підійшла до великого, з прозорим чистим склом, вікна і розчахнула його. У кімнату увірвався свіжий, напоєний запахами квітів, вологої землі й близького моря вітер, заграв легкими білими завісами, скуйовдив волосся. 

Море було не видно, але воно відчувалося в усьому. Солоному присмаку повітря, віддаленому, ледь помітному шуму прибою, крикам мартинів десь у височині…

Море. Як добре, що воно тут є! Тепле, яскраве, безкрає! Якби довелося жити десь в іншому місці, його б не вистачало.

Двері за спиною тихо рипнули.

– Дітонько, ти вже встала? – Уляна пройшла в кімнату, поставила на столик тацю із сніданком і заходилася прибирати постіль.

– Няню? Як ви з Беатріче, добре влаштувалися? Що у будинку? – Катерина нарешті відвернулася від вікна й почала приводити себе до ладу. Не сідати ж до сніданку невмитою та непричесаною?

– Все гаразд, Катрусенько. Будинок… Робити тут і робити, але наші кімнати підготували добре. Все необхідне є. Решту самі облаштуємо. А про тебе, я дивлюся, взагалі добре подбали… Майже як в Генуї. Відразу видно, що чоловік твій жив там і розуміє, що треба жінці.

– Він, здається, непогана людина. Але ще подивимось. Ти його вже бачила сьогодні?

– Так, він сказав, що чекає на тебе. Твій батько з братом приїдуть десь опівдні, от до того часу щоб вам поговорити…

– Ми так і домовлялися. – Катерина відкинула вже розчесане волосся й сіла нарешті біля столику зі сніданком. – Що тут у нас? Няню, ви з Беатріче вже їли?

– Їли, дітонько, їли. Ти поснідай, не поспішай. Яку сукню надягнеш? Я зараз покличу Беатріче, хай допоможе. А покриву тобі сама одягну. Краще б, звісно, щоб це робила заміжня жінка з дітьми… Щаслива в шлюбі, багатодітна… Але ж де її зараз узяти?

– Няню, ну що ти кажеш! Ти краща за всіх отих… з дітьми. Сама й одягнеш. Добре?

Вниз Катерина спускалася вже одягнена й причесана, з належними прикрасами. Коштовні ажурні сережки – подарунок батька на Різдво, фероньєрка, персні… А от з покривою довелося повозитися. Наполягання Уляни – мовляв, треба повністю закрити волосся – вона все ж відкинула. Не пасувало воно їй, от ніяк! Навіщо ж себе спотворювати? Але й приколювати тільки на потилиці, як хотіла спершу вона сама, не стали. Зійшлися на проміжному варіанті. Тонке мереживне полотно закривало більшу частину голови, ховаючи укладені короною коси, але залишало видимим волосся над чолом і на скронях, не закривало шию. Так, здається, гарно.

Внизу її першим за всіх зустрів білявий молодик. Це ще хто?

Хлопець – хоча який хлопець, мабуть, років на три старший за саму Катерину – чемно вклонився, назвався Грицем. Подивився на неї й сказав, що як їй зручніше, можна називати його Грегоріо. 

Помічник пана Андрія… Ну що ж. А де сам пан Андрій? Ах, у кабінеті… Ну от туди й треба.

*****

Ранок для Андрія почався звично рано. Ну а чого розлежуватись? Вчорашній день майже наполовину пішов на хоч і корисні, але не пов’язані напряму з роботою справи. Сьогодні буде те ж саме… Мабуть, ще й завтра. Аж допоки італійці не поїдуть.

Скоріше б…

Служниці дружини зранку вже щось робили, мабуть, облаштовувались на новому місці. Старша, здається, Уляна, і на кухні побувала, і двір обдивилися, і з конюхом встигла поговорити… От же непосидюча. Молодша поралася здебільшого нагорі. Либонь, розбирала речі своєї господині.

Андрій прислухався. Ні, поки що тихо. Ну, можна й попрацювати.

У двері постукали, і після відгуку “Зайдіть” двері прочинилися.

Катерина виглядала краще, ніж вчора. Певно, трохи відпочила. Але… Вона завжди так вдома одягається? Чи це тому, що сьогодні будуть гості? Мабуть. Безперечно, їй пасує, але з урахуванням літньої спеки їй доведеться передивитись своє ставлення до домашнього одягу.

– Доброго ранку, пані Катерино. – Він встав, підійшов до дружини, і, як і вчора, схилився з поцілунком до її руки. – Присядьте. Ви поснідали? Відпочили? Чи все добре?

– Доброго ранку, пане Андрію. Так, дякую, все добре. Покої дуже гарні, мені все подобається.

– Чудово. Ви готові до розмови? Якщо ні, час ще є.

– Ні-ні, давайте зараз. Будь ласка, говоріть.

– Та ні, пані Катерино, це ви говоріть. Що саме ви б хотіли дізнатися? Бо я так розумію, питань у вас багато.

– О… Ну, так. – Катерина була трохи спантеличена. Вона очікувала, що чоловік зараз принаймні озвучить правила дома, можливо, скаже про якісь обмеження… А тут що? “Питайте”? Гаразд… – Я б хотіла знати, які у мене обов’язки.

– Ммм… Знаєте, я навіть не готовий отак відразу сказати. Насправді на поточний момент певних справ, якими б мали займатися саме ви, немає. Місто тільки будується, людей небагато… Шляхетних, багатих чи хоча б визначних родин і того менше. Фактично, родина священика, державного лікаря, кількох урядовців та купців. Оце й все. Отже, ваші обов’язки… Управління будинком, ведення господарства… Ну й спілкування з тими, з ким ви бажаєте. 

– Ось як?... 

Катерина розгубилася. Це як взагалі? Господарство – це зрозуміло, але ж… Втім, що вона знає про обов’язки дружини в князівських родинах Унії? Цього їй Уляна розповісти не могла, бо й сама не знала. І потім, чоловік має рацію. Корсунь-Морський тільки будується, шляхетного товариства тут немає… Отже, бенкети та прийоми тут ні до чого…