Глава 10

Доба на постаменті далася тяжко. В основному через те, що на ранок всі, кому не ліньки приходили подивитися на імператрицю, що стояла там разом з напарником. Чутка про цю небачену новину розлетілася так швидко, що їх вшанував своєю присутністю навіть середній син імператора Аврелія. Бернадотт підійшов до них повільно переступаючи калюжі, що залишилися на плацу після нічної зливи. Не помітити його міг хіба що сліпий. Інтегра прошипіла щось нерозбірливе і Кріс коротко сказав:

– Запам'ятай, Твоя Високість, поки ти стоїш на цьому постаменті, ти не імператриця і він не твій зведений брат. Нехай каже, що хоче. Ти зможеш подумати про це пізніше, якщо захочеш. Коли не будеш кадетом, що провинився.

– Ну що сестричко, я дивлюся, ти вибрала дуже неоднозначний спосіб розважитися. Тобі там не смердить, стояти з цим простолюдином?

Інтегра стиснула зуби, але промовчала, демонстративно розглядаючи блукаючих то там, то тут солдатів.

– Або може тобі подобається цей безрідний ублюдок і ти вирішила проводити з ним більше часу, га? – продовжував Бернадотт. – Ай-яй-яй, як не гоже імператриці якшатися з усякою шушвалью.

– Дивно, а я чула, що імператриці гоже все що завгодно, аби це було на благо корони, – не стрималася Інтегра. Втім, вона одразу пошкодувала про свої слова.

– А, так значить ти збираєшся залетіти від невідомо кого як твоя повія матуся? Що ж, гідна продовжувачка роду, нічого не скажеш.

– Як ти смієш! Хворий виродок! Тобі просто заздрість спокою не дає, що корона буде моєю, щоб я не накоїла, а ти так і залишишся на відшибі з усіма своїми титулами!

– Ну, це ми ще подивимося, – посміхнувся Бернадотт і, розвернувшись на підборах, повільно пішов геть.

Інтегра готова була вибухнути від обурення і, схоже, зовсім не усвідомила, що сказав їй зведений брат. Ось тільки Крістофер, позбавившись ступору, розмірковував над його останніми словами. За законом ні Аврелій, ні троє його синів не мали права на трон, тільки якщо Інтегра добровільно від нього не відмовиться або помре. Аврелій міг правити лише до того моменту, коли його нерідній дочці виповниться тридцять років. Цей вік вважався в імперії віком вступу до влади. Звичайно, траплялося і так, що імператори помирали до цього терміну і молодим імператрицям доводилося вступати на трон набагато раніше, але для цього завжди були герцоги-дефенсори. Те, що сталося, могло означати лише дві речі. Або Бернадотт, тріпав праворуч і ліворуч, зовсім не думаючи, про що говорить, або він щось знав. А якщо скласти це з купою різних чуток про нинішню ніби неадекватність герцога-дефенсора та постійним занепокоєнням Івон, яка дивилася крізь час та простір, напрошувався лише один висновок – в імперії назріває переворот.

Болісні залишки доби у Кріса не було ні сил, ні бажання розмірковувати над тим, що сталося, але, коли незадовго до кінця їх покарання біля постаменту з'явився помічник герцога, в ньому відкрилося друге дихання. Ітан Крайн, що вийшов з-за їхніх спин, підійшов так тихо і раптово, що Інтегра сіпнулася від несподіванки і ледь не впала. Він тим часом обдарував їх пильним поглядом і сказав:

– Ваше покарання закінчено, можете йти. Сподіваюся, цієї ганьби буде достатньо, щоб такого більше не повторилося. Герцог Монгрейдо не дозволить нікому паплюжити славне ім'я розвідкорпусу. Якщо таке ще раз повториться, вас виженуть незважаючи на титули. Це доступно?

Крістофер кивнув, Інтегра промимрила щось нерозбірливе, що за бажанням можна було прийняти за згоду. Вона зі стоном опустилася навколішки і знову ледь не впала з постаменту. Кріс підхопив її під лікті в останній момент і допоміг спуститися, хоча його ноги теж ледь тримали у вертикальному стані. Коліна немилосердно нили, стопи, здавалося, опухли від довгого стояння на нерівній поверхні і в черевиках стало нестерпно тісно. Поки вони сповзли з постаменту та Інтегра більш-менш прийшла до тями, Ітан, якому тут уже було робити нічого, встиг відійти на порядну відстань.

– Я так розумію, сама ти не зможеш іти, – сказав Кріс напарниці. Стривай тут, зараз я повернуся і відведу тебе в замок.

– Куди ти? – хрипко запитала дівчина, намагаючись розім'яти кінцівки.

– Мені треба поговорити з ним. Потім поясню, – відповів хлопець і поспішив навздогін за помічником герцога.

– Командоре Крайн! Командоре Крайн, зачекайте, хвилинку! Ітан!

– Чого тобі, Рейкерманн? – спитав той, неохоче обертаючись на ходу. Видно було, що він поспішає, але Кріс не відчеплявся. Морщачись і підволочуючи занімілі ноги, він, проте, продовжував наполегливо йти за Ітаном, відстаючи лише кілька кроків.

– У мене є одна дуже термінова справа і потрібна ваша допомога, командоре.

– Що ще за річ?

– Справа державної ваги, смію думати. Мені потрібна аудієнція з герцогом Монгрейдо.

– Наскільки мені відомо, ви і так до нього зачастили на пару з її Високістю.

– У мене є інформація, яка може змінити всю нашу думку щодо цивілізації під Межею, але з деяких міркувань я готовий поділитися їй виключно з герцогом.

– Та невже? З чого раптом така розбірливість? – скептично хмикнув Ітан.

– Я більше нікому не довіряю. Я кадет і простолюдин. Один із тих, на кого ніколи особливо не звертають уваги під час розмов. А розмови нині ходять усілякі, і спокою вони точно не додають. І так як я кадет розвідкорпусу, до кого ще мені йти з важливими даними, як не до Похмурого Герцога?