Глава 8

Повернення у реальність було болючим. Спочатку було не так погано, часом Інтегра просто приходила до тями, вихоплювала уривки фраз і обличчя людей і знову провалювалася в забуття. Вона смутно запам'ятала дорогу назад до академії, як її несли в лікарняне крило, стурбоване обличчя Делайли Адамір і дівчину з густою пшеничною косою, яка втішала її напарника. Дівчина була не з персоналу лікарняного крила і не з кадетів, але міркувати про те, хто це, у Інтегри не було сил. Остаточно прокинувшись, вона відчула біль майже по всьому тілу. У роті було сухо і бридко, потріскана губа луснула тонким струмком крові тільки-но вона спробувала щось сказати.

Крістофер, що дрімав у кріслі поруч із її ліжком, миттєво прокинувся і підніс дівчині води. Насилу підвівшись на ліктях, вона зробила пару жадібних ковтків і просипала:

– Скільки я тут?

– Усього півтори доби, – відповів Кріс, ставлячи склянку з водою на місце і допомагаючи напарниці прийняти більш зручне положення. – Лікарі сказали, тобі пощастило. Пара зламаних ребер та легкий струс, решта – просто забиття.

– А почуття таке, ніби мене в м'ясорубці перемололи.

– А ти думала, що всі бої будуть такими ж легкими, як тренувальні спаринги? – хмикнув Кріс. – Це не іграшки. Навіть мені просто пощастило вийти саме в тій частині галявини, де сонце сліпило кааргху очі.

Інтегра похмуро замовкла. Сором і розчарування поступово заволодівали її думками і не давали подивитися напарникові у вічі. У своїй гонитві за славою вона підвела весь загін і ледве не розпрощалася з життям.

– Тепер герцог точно викине мене з розвідкорпусу, -–тихо сказала вона.

– Ну, це навряд, хоча я б не заперечував. Ми помітили ворога і діяли за ситуацією, щоб не дати йому втекти. Якби ми одразу пустили сигнальну ракету, він міг би помітити нас занадто рано. А так… Ти майже добилася мети, Твоя Високість, усі вважають нас якщо не героями дня, то хоча б дуже щасливими засранцями.

– Ти набрехав у рапорті? – здивувалася Інтегра.

– Не радій так, просто не хотілося відбувати покарання за тебе, – відповів Кріс, особливо не приховуючи посмішки. – До того ж, ми повинні прикривати один одного. Того, що трапилося, цілком достатньо, щоб ти зробила висновки на майбутнє.

Раптом їхню розмову перервали і до палати зайшли Лортіс та Роук.

– Ваша Високість, Інтегро, дуже радий, що ти прийшла до тями, – одразу ж почав Лортіс. – Добре, що в лікарняному крилі є окремі покої, саме для високопосадовців. Тут хоч відпочити та відновитися можна спокійно... У загальних покоях, звичайно, не так багато пацієнтів, але все ж таки.

– Гаразд, не заважатиму вам, панове, – сказав Кріс, підводячись з крісла. – Місця на трьох відвідувачів тут все одно замало.

– Скільки ти вже не спав? – спитав Роук, і тільки тоді Інтегра помітила темні кола під очима напарника.

– Не знаю, не засікав. Подрімав тут трохи кілька разів з того моменту, як приїхали.

– Тобі варто піти відіспатися, раз нам дали відгул через все, що сталося. Виглядаєш жахливо.

– Мабуть, ти маєш рацію, нормально поспати не завадить.

– Рейкерман, а що за дівчина була тут з тобою? – раптом запитала Інтегра, коли Кріс вже покидав палату.

– Тут нікого не було, тобі здалося, – відповів хлопець, але імператриця чітко помітила, як він зблід.

– Я ж казала, що вона може мене бачити за належного бажання, – сказала Івон, прилаштовуючись праворуч від Кріса. Сьогодні вона виглядала добре. Напевно, тому що останні їхні зустрічі були досить короткими і не відбирали у дівчини сили. А може, тому що Кріс мав нормальний настрій… Він так і не зміг остаточно зрозуміти, чому вона щоразу виглядала по-різному.

– Яке у неї могло бути бажання у напіввідключці? – подумки спитав Кріс, виходячи з лікарняного крила надвір. Сонце було ще високо, але вже починало світити так, ніби скоро почне хилитися до заходу.

– Ну, тут швидше її мозок був досить розвантажений від думок, щоб сфокусуватися на мені. У будь-якому випадку, тобі нема про що турбуватися, все можна списати на струс мозку.

– Так, мабуть, поки що я не готовий пояснювати, чому спілкуюся із примарою.

– Колись все одно доведеться, – багатозначно зазначила Івон. – Втім, це ще попереду. А зараз необхідно вирішити нагальніші проблеми. Кашалот.

– Івон, люба, я не розумію, що ти від мене хочеш і навіщо мені це взагалі потрібно, – важко зітхнув Крістофер. Перетинаючи внутрішній двір академії, він помітив порожню лавочку в тіні дерев і попрямував до неї. – Ти ж сама казала, що мені треба поїхати і розпочати нове життя. Витівками, на які ти мене підбиваєш, я ризикую цього життя знову позбутися.

– Я не можу пояснити тобі всього, вибач, – зпохмурівши, відповіла дівчина. – Я просто знаю, як треба вчинити і говорю про це тобі. Зараз я бачу, що тобі треба добити кашалота. У майбутньому тобі це зарахується. До того ж, я гадаю, ти зможеш розжитися соратниками в цій справі.

– В якому сенсі?

– Ну, не тобі одному не сподобалося те, що відбувається. Анна теж була б налаштована на рішучі дії, якби мала таку можливість. Малікійці вшановують тварин і не люблять, коли їм завдають біль. Тим більше так бездумно.