Пролог

Гаряче літнє сонце повільно і неохоче опускалося за обрій, нарешті даючи розпеченій землі хоч трохи охолонути. Помаранчеві промені падали на дахи будинків, чіплялися за високі шпилі замків і робили складену з білого каменю Стіну наче политою сиропом. Чіпляючись за її край, сонячне світло відступало, занурюючи імператорський континент у густі сутінки. Звичайно, в імператорському палаці, звідки Стіна виднілася лише як тонка біла смуга на горизонті, ця зміна була не такою разючою, але квапливі слуги негайно включили генератор і тепер обходили приміщення, перевіряючи, чи всі лампи горять. Лише одну невелику кімнату за указом командування вони оминали, щоб не заважати зборам. «Справи державної ваги» – говорили вони один одному, знизували плечима і поспішали далі у своїх справах.

Незважаючи на спеку, що панувала весь день, присутні не поспішали відчиняти вікна, щоб впустити в кімнату вечірню прохолоду. П'ятеро чоловіків, які засідали за невеликим столом, взагалі не звертали уваги на погоду, їхні думки займали куди цікавіші питання.

– Те, що ви пропонуєте, мій любий бароне, дуже ризиковано, – трохи повагавшись, сказав високий дуже худий чоловік із загостреними рисами обличчя та рідкими залисинами на великій голові. – Цей задум може загрожувати втратою ммм ... контролю, я думаю.

– І втратою голови у разі невдачі, – холодно додав той, хто сидів поруч із худим, цілком протилежний йому коротун. Він був повним, з пишною шевелюрою каштанового волосся і одутлим, сильно пітніючим обличчям. Короткі товсті пальці-сосиски нервово смикали накрохмалену хустинку весь час їхньої недовгої розмови.

– Облиште, Аберкромбі, – відмахнувся барон, високий темноволосий чоловік з важкою квадратною щелепою і маленькими очима, – голови втратить лише неугодні нам. Потрібно тільки бути обережними. Навряд чи нам ще випаде такий така гарна можливість.

– Для реалізації хорошого плану це дуже короткий термін, – заперечив Аберкромбі, протираючи змоклий лоб.

– Півроку буде цілком достатньо. Ми й так надто довго чекали. Зараз ми маємо все для здійснення задуму.

– День заснування Імперії… що ж, це було б дуже символічно, – сказав четвертий співрозмовник, який мовчав до цього. Він був невиразним володарем витягнутого, злегка схожого на щурине обличчя. Холодні очі, що нічого не виражають, повільно і уважно оглядали присутніх.

– Юстасе, невже ви погодитеся? – здивовано підвівся п'ятий, голова дослідницького корпусу Легіона, барон Ешфорт.

– Незважаючи ні на що, барон Роутег правий, зараз найкращий час для реалізації наших ідей. З Похмурим Герцогом, звичайно, доведеться добряче повозитися, але воно того варте. Ваші побоювання, Руері, небезпідставні, проте цілком підлягають викоріненню. Що мені справді цікаво, то це комусь наш любий барон зібрався відвести головну роль у нашій постановці.

– О, тут усе вже схоплено, –хижо посміхнувся Роутег, окидаючи присутніх тріумфуючим поглядом. – Це буде Бернадотт, найкращої кандидатури вдень із вогнем не знайти.