Корпоративна машина

Розділ 19: Тераріум однодумців

Понеділок після вечері акціонерів зустрів Марію уже знайомою тишею, яка була набагато небезпечнішою за відкриту ворожість. Коли вона йшла коридором 30-го поверху, секретарі та менеджери середньої ланки втискалися в стіни, уникаючи навіть випадкового зорового контакту. Для них вона більше не була «фавориткою» — вона стала «катом».

​Марія сіла за свій горіховий стіл, звично відкрила ноутбук. Вона розуміла: Вацлав і Андрій Іванович дали їй карт-бланш, але вони також виставили її на передню лінію фронту. Тепер кожен її крок, кожна кома в звіті буде вивчатися під мікроскопом тими, хто залишився в тіні Олени та Бориса.

​Близько обіду до неї зайшов Артем. Він приніс документи з 28-го поверху, але тепер у його рухах не було колишньої зверхності. Була лише напружена ввічливість.

​— Маріє... пані Маріє, — він завагався, кладучи папку на край столу. — Ось аналіз по маркетингових витратах, який ви просили. Я... я перевірив ті цифри, на які ви вказували у Франківську. Ви були праві. Там справді є дивні розбіжності.

​— Дякую, Артеме. Ви можете йти, — спокійно відповіла вона, не піднімаючи очей.

​— Зачекайте, — він затримався біля дверей. Його голос став тихішим. — Ви ж розумієте, що Олена була лише верхівкою? У неї залишилося багато друзів у департаменті ризиків. Вони готують «відповідь». Кажуть, вони знайшли якісь нестиковки у ваших власних звітах за перший рік роботи в контакт-центрі. Щось про «необґрунтовані бонуси» чи маніпуляції з чергою дзвінків.

​Марія нарешті підняла на нього свої зелено-сірі очі. В них не було страху — лише легка втома.

— Артеме, за мій перший рік у підвалі я отримала рівно стільки, скільки заробила своїм голосом і терпінням. Якщо вони хочуть копати так глибоко — нехай копають. Головне, щоб вони самі не провалилися у власну яму.

​Коли Артем пішов, Марія знову відчула цей липкий наліт пліток. Тепер вони змінили тактику: замість «ліжка з босом» її намагалися звинуватити у дрібному шахрайстві на початку кар'єри. Це було низько, але ефективно для підриву морального авторитету.

​Два роки в компанії зробили її досвідченим бійцем. Вона була на 30-му поверсі, але її серце все ще пам'ятало холод підвалу. І саме цей холод давав їй сили не здаватися в цьому теплому, пахучому і смертельно небезпечному тераріумі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше