Розділ 12: Координати невідомого

Департамент стратегії розташовувався на 28-му поверсі. Тут було набагато тихіше, ніж у контакт-центрі, і набагато напруженіше, ніж на рецепції. Замість мармуру — матовий алюміній і скло; замість живих квітів — монітори з графіками, що пульсували в режимі реального часу.

​Марія знову була «наймолодшою». Її статус молодшого менеджера-початківця означав, що вона знову опинилася внизу харчового ланцюжка. Її робоче місце тепер було в кутку опен-спейсу, за скляною перегородкою, яка ледь захищала від сторонніх поглядів.

​— Левицька? — до неї підійшов Артем, провідний аналітик відділу. Чоловік років тридцяти п’яти з холодним поглядом і звичкою постійно крутити в руках електронну сигарету. — Я чув про твою історію з Максимом. Вражає. Але тут нам не потрібні героїні трилерів. Нам потрібні люди, які вміють зводити дебет з кредитом у прогнозах на п'ять років.

Марія уважно подивилась в очі Артема і не відводячи погляду відповіла:

​— Я прийшла сюди працювати і готова вчитися, Артеме. Дайте мені завдання.

​— Тримай, — він кинув на її стіл товсту папку та флешку. — Звіт з регіонального розвитку за минулий квартал. Потрібно перевірити всі вхідні дані від філій і звести їх у єдину таблицю для презентації Андрію Івановичу. Робота марудна, нудна і вимагає повної концентрації. Якщо помилишся хоч на один нуль — вся стратегія на наступний рік піде прахом.

​Марія відкрила файл. Перед її очима постали тисячі рядків цифр. Це був не просто текст скрипта, до якого вона звикла. Це була мова, якою розмовляли гроші.

​Перші три дні Марія відчувала себе так, ніби вона знову в університеті на найскладнішому іспиті. Вона невпинно працювала з клавіатурою, а очі боліли від постійного вдивляння в дрібні шрифти таблиць. Вона приходила о восьмій ранку і йшла останньою, коли охорона вже починала обхід поверхів.

​Найважчим було ставлення колег. У департаменті стратегії працювали люди з дипломами кращих вишів, які дивилися на «дівчину з рецепції» як на випадковість.

​— Цікаво, скільки вона протримається на реальній аналітиці? — шепотілися дівчата з відділу ризиків біля кулера. — Одне діло — посміхатися в холі, зовсім інше — прорахувати ринок. Кажуть, вона тут тільки тому, що Андрій Іванович оцінив її... діяльність.

Марія чула ці розмови. Вони більше не ранили її так, як колись у підвалі. Вона знала свої переваги. Але вона також розуміла: щоб її почали поважати тут, вона має стати кращою за них у їхній же грі.

​У п’ятницю ввечері, коли Марія вже закінчувала зведення звіту, вона помітила дивну закономірність у цифрах філії з Івано-Франківська. Витрати на логістику були завищені на 15% порівняно з аналогічним періодом минулого року, хоча обсяг перевезень не змінився.

​Вона не просто «звела дані», як просив Артем. Вона підняла архіви, перевірила ціни на пальне за той період і зробила окрему примітку з графіком, який наочно демонстрував аномалію.

​Коли в понеділок вранці вона поклала звіт на стіл Артема, він лише побіжно глянув на першу сторінку.

— Звела? Добре. Вільна.

​Проте через годину він викликав її до свого кабінету. Поруч із ним стояв начальник департаменту, пан Борис — людина, яка бачила «Оріон» ще з моменту закладання першої цеглини.

​— Левицька, хто навчив вас робити такий глибокий аудит? — запитав Борис, вказуючи на її додаток про івано-франківську філію. — Артем просив вас просто перенести цифри.

​— Я вважаю, що цифри без контексту — це просто дані, — спокійно відповіла Марія, хоча серце в грудях калатало від хвилювання. — Я помітила невідповідність і вирішила перевірити гіпотезу про неефективне управління ресурсами.

​Борис подивився на Артема, потім знову на Марію.

— Ваша «гіпотеза» щойно заощадила компанії кілька мільйонів, які ми б просто списали на збитки. Ви молодець, Маріє. Відповідальність і правильність допомагає бачити те, що професійне око вже ігнорує і сприймає як норму.

​Це була перша маленька перемога в новому світі.

​Ввечері, виходячи з офісу, вона знову зустріла Андрія Івановича біля ліфтів.

— Як вам на 28-му поверсі, Маріє? Не занадто холодно від графіків?

​— Навпаки, Андрію Івановичу. Тут набагато гарячіше, ніж здається. Цифри мають свій характер.

​— Головне, щоб вони не змінили ваш характер, — він кивнув їй і зайшов у ліфт.

​Марія йшла додому пішки. Вона знала, що вона все ще «молодший менеджер», що попереду роки такої ж марудної роботи, перевірок і пліток. Але тепер вона точно знала координати свого шляху. Вона більше не була жертвою обставин чи фавориткою боса. Вона ставала професіоналом.

​Її шлях по сходах «Оріона» продовжувався, і кожен наступний щабель вимагав від неї все більше сили.