Розділ 9: Оксамитовий зашморг

Наступний ранок почався не з тиші, а з аромату, який Марія зненавиділа миттєво. На чорному мармурі рецепції стояв величезний букет криваво-червоних троянд. П’ятдесят одна квітка. Вони виглядали на цій стійці як кривава пляма на снігу.

​Марія зупинилася за два кроки. Її тонкі ніздрі ледь помітно затріпотіли від нудотного запаху. Вона не торкнулася квітів.

​— Це від пана Максима, — прошепотіла прибиральниця, яка саме протирала скляні двері. — Він приїхав о сьомій ранку, щоб залишити це тут. Казав, що ви — єдина прикраса цього офісу.

​Марія відчула, як по спині пробіг холодок. Це не був жест уваги — це був жест територіальної мітки. Максим демонстрував усьому холу: «Я можу дістати її навіть тут».

​— Ганно, будь ласка, віднесіть це в зону відпочинку для кур'єрів. Або викиньте, якщо їм не сподобається, — спокійно сказала Марія, сідаючи на своє місце. Впевнено відкривши журнал реєстрації, ніби букета ніколи й не було.

​Але Максима це не зупинило. Протягом дня на її робочу пошту приходили повідомлення з цитатами про «неприступні фортеці» та запрошеннями на «ділову вечерю в неформальній обстановці». Він з’являвся в холі кожні дві години — нібито за справами, але насправді просто щоб постояти поруч, вдихаючи запах її парфумів і пропалюючи поглядом її потилицю.

​Найгірше почалося ввечері. Коли Марія закрила зміну о дев’ятій і вийшла з будівлі, вона побачила його чорний позашляховик прямо біля виходу. Максим стояв, спершись на капот, з пачкою сигарет у руках.

​— Підвезти, Маріє? Вже пізно, вулиці небезпечні для таких тендітних леді, — він посміхався, але в його очах була холодна наполегливість сталкера.

​— Дякую, Максиме, я віддаю перевагу таксі. Це безпечніше з точки зору корпоративного дистанціювання, — Марія намагалася йти швидше, але він перегородив їй шлях.

​— Слухай, я ж бачу, як ти на мене дивишся. Ця холодна маска... вона тільки розпалює. Тобі не набридло грати в цю гру? Андрій Іванович тебе не захистить, у нього таких, як ти, по три на кожен поверх. А я пропоную реальні перспективи.

​Марія зупинилася і подивилася йому прямо в очі.

— Ваша дружина, Олено, знає про ці ваші «перспективи»? — її голос був тихим, але кожне слово падало, як камінь. — Я бачила її вчора в списках відвідувачів. Вона дуже елегантна жінка. Шкода, що її чоловік витрачає час на переслідування персоналу замість того, щоб бути з сім’єю.

​Максим змінився в обличчі. Посмішка злетіла, оголивши щось неприємне, хиже.

— Ти занадто багато собі дозволяєш, Левицька. Моє особисте життя тебе не стосується. Але якщо ти думаєш, що зможеш мене шантажувати дружиною — ти помиляєшся. Я тут сила. А ти — лише обгортка.

​— Тоді залиште цю обгортку в спокої, — Марія різко розвернулася і сіла в таксі, що якраз під’їхало.

​Вона бачила в дзеркало заднього виду, як він довго стояв на тротуарі, дивлячись їй услід.

​Наступні три дні перетворилися на психологічну війну. Квіти з’являлися щоранку, стаючи дедалі дорожчими. Кур'єри приносили пакунки з елітною кондитеркою, які Марія демонстративно залишала на рецепції для всіх охочих. Максим став тінню. Він не нападав відкрито, він просто «був присутній». Він виходив із ліфта саме тоді, коли вона йшла на перерву. Він сидів у машині на парковці, поки вона не їхала додому.

​Марія відчувала, як навколо неї стискається кільце. Плітки в офісі досягли апогею: тепер казали, що вона крутить роман одночасно з директором і заступником маркетингу.

​— Дивись, як вона їх стравлює, — шепотілися в курилці. — Справжня змія в ангельській подобі. Скоро вони через неї битися почнуть.

​Для Марії, яка дорожила своєю честю більше за життя, це було нестерпно. Її руки тремтіли щоразу, коли вона бачила Максима, але на людях вона залишалася мармуровою статуєю. Вона розуміла: він не закоханий. Він хоче її зламати, щоб довести собі свою владу.

​Вона була Левицькою. Вона не збиралася ставати черговим трофеєм у списку зрадливого кар'єриста. Але вона ще не знала, що Максим уже готує свій головний хід — професійну пастку, яка мала змусити її прийти до нього за допомогою.