Розділ 7: Кришталевий оскал

Приводом для великого фуршету став ювілей «Оріон Глобал Корп». Хол де Марія щодня тримала оборону за своєю стійкою, за кілька годин перетворився на залу для балу. Мармур виблискував під світлом величезних люстр, усюди стояли композиції з білих лілій, аромат яких здавався Марії задушливим.

​Вона мала відпрацювати вечірню зміну саме під час заходу — координувати приїзд почесних гостей. Марія виглядала бездоганно: темно-синя сукня-футляр, що підкреслювала її тонку талію, і срібна брошка — єдина фамільна коштовність, яку вона дозволила собі одягнути. Її світло-русе волосся було покладене в елегантну хвилю, а зелено-сірі очі здавалися холоднішими, ніж зазвичай.

​— Дивіться, наша «господиня вечора» вже на посту, — почувся знайомий медовий голос Каті.

​Катя, яка тепер працювала в логістиці, пройшла повз рецепцію в надто короткій червоній сукні. Вона зупинилася поруч, роблячи вигляд, що поправляє браслет.

— Знаєш, Маріє, у підвалі кажуть, що Андрій Іванович купив тобі цю сукню. Кажуть, він любить синій... під колір твоїх холодних очей. Як воно — спати з чоловіком, який старший за твого батька, заради місця біля ліфта?

​Марія не здригнулася. Вона продовжувала перевіряти список гостей, тримаючи поставу із такою впевненістю, ніби це був захід самої королеви Великої Британії.

— Катю, твій рівень примітивності навіть не ображає, він викликає жаль. Якщо твоя єдина стратегія успіху проходить через плітки, то ти назавжди залишишся там, де починала.

​— Побачимо, як ти заспіваєш, коли він знайде собі нову «модель», — кинула Катя і пішла до бару.

​Вечір розгортався за сценарієм вищого світу: фальшиві посмішки, дорогий алкоголь і тихий шепіт за спинами. Марія відчувала на собі десятки поглядів. Жінки в діамантах міряли її зневажливими поглядами, чоловіки — занадто відвертими. Чутка про «особливе ставлення» операційного директора зробила її головною темою вечора.

​Раптом музика стала тихішою. До рецепції підійшов Андрій Іванович. Він виглядав як справжній господар цієї імперії. Він не став тримати дистанцію, а навпаки — сперся ліктем на мармурову стійку, занадто близько до Марії.

​— Ви сьогодні затьмарюєте цей інтер’єр, Левицька, — промовив він достатньо голосно, щоб почули люди навколо. — Як вам свято? Відчуваєте себе частиною колективу?

​Марія відчула, як пастка зачиняється. Його публічна увага була бензином у вогонь пліток. Він робив це навмисно — чи то перевіряв її витримку, чи то справді мітив свою територію.

​— Я відчуваю себе людиною, яка виконує свою роботу, Андрію Івановичу, — відповіла вона, відступаючи на пів кроку назад. — Свято закінчиться, а робота залишиться.

​— Ви занадто серйозна. Це нудно, — він простягнув руку і на мить торкнувся її тонкого зап’ястка. — У вас пальці холодні, як лід. Вам потрібно навчитися розслаблятися.

​Це секундне торкання було як вибух. У залі на мить затихли розмови. Марія відчула, як сотні «ножів» впилися в її спину. Вона повільно, але рішуче вивільнила руку.

​— Мої руки призначені для роботи з документами, а не для демонстрації на фуршетах, — голос її був тихим, але в ньому прозвучав метал. — Вибачте, прибув посол, мені потрібно оформити пропуск.

​Андрій Іванович хмикнув і відійшов, залишивши її одну в центрі заціпенілого натовпу.

​Через десять хвилин, коли вона відійшла в дамську кімнату, щоб просто перевести подих і вмити обличчя холодною водою, двері розчахнулися. Зайшли три жінки з маркетингового відділу. Вони не помітили Марію в кабінці.

​— Бачили, як він її лапав прямо на людях? — засміялася одна. — Господи, вона навіть не опиралася. Одразу видно — досвідчена. А будує з себе таку правильну, аж нудить. Левицька... мабуть, прізвище — це єдине благородне, що в ній є. Цікаво, скільки коштує її «чесність» за годину?

​Марія сиділа за зачиненими дверима, закривши рот руками. Її тонкі кисті тремтіли. Наївна дівчинка всередині неї хотіла вибігти і кричати, що це неправда, що вона жодного разу не була в його кабінеті після робочого дня. Але Лев всередині наказав мовчати.

​Вона вийшла, коли вони пішли. Подивилася в дзеркало. Її обличчя було блідим, як мармур у холі. Вона витерла очі, поправила сукню і знову наділа свою маску — маску ідеальної рецепціоністки.

​Вона повернулася в залу, пройшла повз усю цю юрбу лицемірів із гордо піднятою головою. Вона зрозуміла: в «Оріоні» правда не має значення. Має значення лише те, наскільки міцно ти тримаєш удар.

​В кінці вечора, коли гості почали розходитися, вона знову побачила Олександра — заступника, якого зустріла в перший день своєї роботи. Він підійшов до неї з келихом шампанського.

— Важкий вечір, Левицька? Ви трималися як королева. Але будьте обережні. В нашій компанії королевам часто відрубують голови просто заради розваги натовпу.

​Марія подивилася на нього своїми зелено-сірими очима.

— Тоді мені доведеться змінити правила гри, Олександре. Бо я не збираюся бути жертвою в цьому театрі.

​Вона закрила журнал реєстрації. Рік і три місяці в компанії. Вона вижила в підвалі, вона вистояла на рецепції. Але тепер вона знала: щоб піднятися вище і змити цей бруд, їй потрібно перестати бути наївною дівчинкою і стати гравцем, якого боятимуться самі господарі хмарочоса.