6

Селена і Омут, однаково здивовані, дивилися як позаду Кроулі замерехтіла та з’явилася постать лідера групи. Найменше вони очікували, що підтримка прийде в його обличчі. Повільно відвівши руку з пістолетом, Кроулі поцікавився:

– Як ти проліз усередину?

– Набагато раніше, – невизначено відповів "фантом", приймаючи пістолет.

– Зразки у вас? – Поцікавився Норд у бійців.

– Як не дивно – так, – пробурчав Омут, морщачись від болю, і показуючи два тубуси.

– Передай один мені, другий їй, – кивнув Норд на Селену.

Очі Омута звузилися:

– Зібрався мене кинути?

Немиготливі очі Норда байдуже дивилися крізь Омута.

– Ти поранений. У нас зразки будуть у більшій безпеці. Це наказ.

– Чорт із тобою, – Омут кинув один тубус Норду, другий Селені. Дівчина допомогла пораненому "фантому" підвестися на ноги.

– Я за тобою нагляну, – пообіцяла вона.

Омут вдячно кивнув і став стягувати з себе чохол лаборанта, яким прикривав власний маскувальний комбез. Підібравши з підлоги ін'єктор, він дошкандибав до Вонга і «прострелив» докторові плече.

– Тепер ти! – промовив Норд й жорстко штовхнув Кроулі в спину, від чого той посунувся  вперед на декілька кроків та повільно обернувся.

– Не хочу застосовувати це чи ось це, – Норд зважив у руках пістолет і ніж, – тому виймай око сам.

Кроулі стиснув щелепи. Мить він боровся з собою, а потім, виявляючи зразкове самовладання і витримку, потягнувся правою рукою до свого імпланта. Нігтями великого та середнього пальців він вийняв мікроштифти з корпусу монокля, зняв запобіжну заслінку, оптичну лінзу і, нарешті, відкрив серцевину імпланта, із сервомоторчиками та пучками мікропроводів.

Дивитись на це було неприємно. Кожен, хто проходив ту чи іншу модифікацію швидко і безповоротно звикався до переваг, що давали поліпшення. Втратити звиклу могутність хоча б на якийсь час, фактично означало стати неповноцінним, дефектним. А у випадку з Кроулі це означало ще й засліпнути на одне око. Більше того, все це він змушений був створити із собою своїми власними руками.

Звичайно, повністю видалити імплант без допомоги технохірурга було неможливо, але цього й не потребувалось. Останнім рішучим рухом Кроулі вирвав із гнізда пучок дротів і, кинувши деталі на підлогу, розтоптав усі каблуком важкого черевика. Стягнувши з шиї хустку, він пов'язав його навколо голови, закривши розтрощену серцевину монокля, що став марним.

– Подальші дії? – Запитала інструкції Селена, між іншим знявши зі стіни ящик першої допомоги і перебинтовуючи ногу Омута.

– Рухаємось до виходу, по можливості не здіймаючи тривоги. Якщо засічуть, використовуємо його як щит, – відповів Норд, знову заходячи за спину Кроулі.

План був простий, хоч і не без вад. Простіше було б нейтралізувати Кроулі, перейти в режим стелс та непоміченими покинути комплекс. Проте, пов'язка на стегні Омута і кров на його нозі зводили маскування нанівець, до того ж у режимі маскування «фантоми» не могли нести зброю (будь–який предмет у руках ставав видимим неозброєним поглядом і демаскував їхню позицію; вдаватися до перенесення будь-якого вантажу варто було лише за умов темряви чи обмеженої видимості). Більш того, якщо виходи з комплексу були запечатані, фантомам могли знадобитися персональні коди доступу Кроулі до потрібних дверей. Персонал лабораторії переважно відсиджувався в закритих приміщеннях, поки не надійде відповідна вказівка начальника СБ, але по комплексу продовжували курсувати патрулі охорони. Ризик був присутній у будь-якому випадку, так що Норд вирішив не марнувати часу і вибрав найпростіший у виконанні план. Троє «фантомів» відкрито пішли коридорами у бік вантажного ангару, тримаючи Кроулі на прицілі.

Про наявність четвертого бійця у групі в присутності командира безпеки ніхто згадувати не став.