4

На майданчику час від часу лунали короткі спорадичні автоматні черги, що безцільно били в темряву. По охоронній смузі нишпорили промені прожекторів, вихоплюючи силуети дерев у пелені дощу.

Настороженим охоронцям бачилися замасковані оперативники ворога в будь-якій тіні або оптичної ілюзії, створеної потоками дощу і вітром.

Тим часом справжній «фантом» безшумно і непомітно наблизився до парапету майданчика. За іронією ситуації, єдина людина, яка могла засікти його пересування, зараз конвойувала Селену вглиб лабораторного комплексу. Охоронцям, що залишилися, незважаючи на правильні інструкції командира, бракувало досвіду і відповідного екіпірування. Однак кілька шалених черг ледь не зачепили «фантома», поки він повільно пробирався через мінне поле, ухиляючись від усюдисущих променів прожекторів та ліхтарів охоронців.

Після гуркоту, брязкоту, свисту та шипіння, в ангарі стало незвично тихо. Всі механізми завмерли в режимі готовності, нерозвантажені ящики все ще стояли на ліфтових платформах, а стельові крани зупинилися, так і не випустивши зі своїх лап важкі контейнери. Декілька техніків у жовтих касках, лаючись, роздратовано коригували графіки у своїх планшетах, запитуючи подальші вказівки, робітники збиралися невеликими групками, нервово поглядаючи у бік майданчика, звідки чулися постріли.

З лунким звуком запрацювали мотори дверного механізму, з паза в підлозі показалася і поповзла вгору масивна плита вантажних воріт, запечатуючи ангар.

Кабель бачив, як зачинилася брама ангара, відрізаючи шлях усередину. Вилаявшись про себе, «фантом» почав вивчати похилі стіни лабораторії, намагаючись знайти альтернативну точку входу. Залишатися в охоронній смузі ставало дедалі небезпечніше. Рано чи пізно його засіче чутливий сканер або пильніші очі охорони, а може, і шалена автоматна черга. Можна було відступити глибше в джунглі, але тоді все доведеться починати спочатку, та й повзання по мінному полю, вночі, під зливою, не можна назвати безпечною прогулянкою.

Кожен «фантом» відрізнявся здатністю до імпровізації, оскільки параметри стелс-місій включали непередбачувані змінні фактори, і боєць був змушений миттєво підлаштовуватися під обставини, що змінювалися, приймаючи ситуативні рішення. У голові Кабеля майнула іскорка плану, і «фантом» почав швидко, але ретельно опрацьовувати деталі.

Зв'язок між бійцями групи був відсутній, кожен «фантом» проводив операцію так, ніби діяв поодинці. Кожен із них мав проникнути до лабораторії, відшукати необхідні зразки та залишити об'єкт, не піднявши тривоги. Теоретично, це підвищувало шанси на успішне виконання завдання, навіть якщо один чи двоє членів групи зазнають невдачі. Час перебування на ворожому об'єкті був обмежений, і всі «фантоми» мали зустрітися в умовній точці у джунглях, де залишили своє спорядження. Якщо хтось запізнювався до місця збору, група йшла не чекаючи відсталих, які змушені були добиратися до бази самостійно.

Опинившись усередині, Омут проникнув на технічні поверхи, де дочекався обходу чергового патруля, і пішов за охоронцями на безпечній відстані. Як і очікував, патруль вивів його до відділу спостереження зовнішніх і внутрішніх камер комплексу. Виявляючи чудеса спритності та викрутності, ухиляючись від випадкових контактів в обмеженому просторі, Омут встиг вивчити показники моніторів внутрішніх систем безпеки та визначити основне сховище наукових зразків, а також лабораторний цех та кабінети провідних фахівців корпорації. Тепер, він знав, що і де можна шукати: можливі зразки препарату, що збереглися, і записи по роботі над проектом.

"Фантом" збирався вислизнути з оглядової, коли помітив на одному з моніторів Селену, яку конвоював співробітник безпеки.

Ситуація ускладнювалася.

Не зводячи з Селени очей і дула пістолета, офіцер охорони вів дівчину всередину комплексу. Поки вони спускалися в ліфті на нижні поверхи, Селена встигла краєм ока вивчити свого конвоїра.

Чоловік скинув з голови каптур накидки, відкривши вольове обличчя з важким підборіддям, жорсткою щетиною та коротким їжачком волосся пісочного кольору. На правій стороні обличчя не було помітно шрамів, у зв'язку з чим можна було припустити, що імплант було встановлено не внаслідок поранення чи травми, а скоріше за особистим бажанням.

Двоє інших – Картер та Броуді, встали по флангах і злагоджено тримали дівчину на прицілах автоматів, не перекриваючи сектори обстрілу один одного. Селена не раз і не два подумала про те, щоб перейти в режим стелс за першої ж нагоди. Незважаючи на те, що конвой вів офіцер з модифікованим зором, усередині, де не було демаскуючих факторів дощу, а температура повітря значно вища за зовнішню, його імплант буде вже не таким всевидячим. Проте, дівчина також чудово розуміла, що активація маскування потребує кількох секунд, протягом яких її банально пристрелять.

Стулки ліфта розійшлися, і офіцер знову злегка штовхнув Селену в спину дулом пістолета, примушуючи йти вперед якимсь технічним коридором. Зустрічний персонал – переважно люди в білих лабораторних комбезах, дисципліновано звільняли дорогу, ховаючись у суміжні приміщення та закриваючи двері.

– Містер Кроулі! – несподівано пролунав наполегливий оклик за їхніми спинами.

Призупинившись і трохи повернувши голову, Селена побачила, як до них, порушуючи всі мислимі правила безпеки, поспішає лисіючий чоловік у розстебнутому білому комбезі – судячи з вигляду і манері триматися – велика шишка з наукового персоналу.

– Ближче не варто, докторе Вонг, – попередив офіцер, не обертаючись і не зводячи прицілу з Селени.

Вчений осікся, і різко зупинився, не дійшовши кількох метрів. Він явно збився з настрою, не розраховуючи на діалог з такої відстані і за таких обставин, але все ж таки роздратування, що кипіло в ньому, вимагало негайного виходу:

– Ви скасували евакуацію персоналу та обладнання! – висунув він свою претензію.

– Цілком вірно, – спокійно відповів офіцер (Кроулі, як зазначила для себе Селена), – буду вдячний, якщо ви негайно стулите рота, і дасте мені відвести порушника в безпечний блок.