Розділ 3. Поріг входження.

     Горить будівля.
    Богдан прокидається з відчуттям власної важкості. Це всього лише сон. Сьогодні йому не снились приклади, як зазвичай. Фелікс не брав приклад з господаря, міцно спав в своєму куточку. На ліжку стояв стос листків з задачами на логіку. Бодя вирішував їх до півночі. Основна задача відійшла на другий план, бо через співбесіди і зміни в житті було не до того. 

        Фірма слідкувала за Богданом. Хлопець підключив всі сили, щоб здогадатись, як пройшов цей фокус з запискою, але все марно. Ніяких вірусних програм на ноутбуці не було і нічого не могло прослуховуватись.

“Для чого їм це все?” - не виходило з голови в Богдана. 

      Діана ж в цей час вислуховувала від свого боса останні настанови. Чітка інструкція, що можна казати, а що ні, лилось з уст директора монотонним голосом, наче вона цей текст вже промовляла тисячі разів. Ді вийшла з кабінету і пішла на вулицю покурити. Сонце виходило і сліпило очі. Проходили швидким темпом люди. Кожен поспішав до своїх родин, друзів або коханих. Діана ж не мала нікого. Раніше вона не хотіла бути кар`єристкою, але зараз наче в неї немає виходу. Особливо їй не подобалось брати нових людей на цю кляту роботу. Бачити як люди втрачають свої моральні принципи і пристосовуються до умов - жалюгідно. Діана розчарувалась в людях, в першу чергу в собі. Почалось все з того моменту коли її обирали останньою на фізкультурі найкращі подруги. Вони знали - Діана слабка ланка. З нею не перемогти. Потім в університеті вона чула про те, як одногрупниці спали з викладачем заради хороших оцінок. Всі підлаштовуються. Всім треба якось вижити. Діана обіцяла собі, що приниципи мають перемагати, але потім запрошення в “Rebuff” і все полярно змінилось. 

       До дівчини підійшов колега Антон, який не так хотів покурити, як просто поспілкуватись.
- За простой не платять. Але ми і не унікумі. - видав дотепний жарт для нього одного, Антон.

- Угу, особливо важко коли для когось вся робота “простой”, правда? - спокійно відповіла Діана. 

- Є таке. Що в нас буде новенький? Чув просто наша мегера тобі читала правила, як і шо. - Антон ледве стримувався, щоб не випитати все до дрібничок. 

- Не твоє діло. Відвали. 

- Ну скажи, з нього хоч є толк? - Антон не зупинявся.
- На нього в мене є остання надія. Занадто він сопляк. Не витримає він нашої специфіки, так сказати. 

- Да специфіка в нас, то шо нада. - хлопець голосно засміявся.

    Богдан порпався в секонд-хенді. На перший робочий день в такій незвичайній компанії він захотів прийти в максимально офіційному стилі. На новий костюм грошей не було і тоді залишався єдиний, економний варіант. Темна краватка, сіра сорочка з візерунками колосків пшениці і занадто класичні брюки стояли на вазі і червоним засвітилось триста шістдесят сім гривень. На касі стояла його одногрупниця Свєта. Це не вперше Богдан бачить її за касою. Спочатку вона була в продуктовому, потім тут. Одного разу Бодя вирішив подивитись хто працює з групи бухгалтером. Якщо враховувати його теж, то троє. Всі інші продавці, маркетологи або за кордоном.
      Свєта дала решту і Богдан пішов до пральної, щоб одразу прати речі з секонду. До неї було п`ять зупинок і Бодя вирішив пройтись для того, щоб вчергове освіжити свої думки. Блимали різні магазини, на кожному метрі була реклама і в кожному слогані було описано знижки, акції і все, що має зацікавити нерозумного клієнта. Колись йому Діма розказував як приїхав про те, що за кордоном такого немає. Пріоритетно завжди є пам`ятки, які пов`язані з нацією. Великі споруди та пам`ятники основним героям. Центральні площі завжди проникнені патріотизмом. У нас рекламою. Богдан думав про те, якби він хотів це все змінити. Та одна людина ніколи не змінить те, що їй не під силу. Впертість Боді забрала багато його часу і не приносила майже ніколи позитивного результату, тому тепер він мислив інакше. Інколи можна здатись і перемогти. 

     В пральні змінились ціни. Майже вдвічі і Богдан вирішив, що воно того не вартує. Машинка може і не така ідеальна, але вона хоч безкоштовна. Безрезультатно хлопець повертався додому. 

     “Ти тепер всі будеш патякати де працюєш?” - Діана дивилась на своє повідомлення і не розуміла, чому не було жодної відповіді. Богдан не той хлопець, що мав би це проігнорувати. Зараз в моніторі вона бачила, як він виходить з хімчистки одягу. Дівчина витягла ще одну свою тоненьку сигарету й затяглась так міцно, як тільки можна. Чим більше часу проходило, тим Богдан ставав для неї незрозумілим. В нього не було патернів, а його дії - суцільний рандом. Звісно, це її не подобалось. Єдине, що вона знала про нього - він прийде на перший робочий день в офіційному одязі з секонду. Це все дуже дратувало. 

     Богдан дивився на свій одяг, який дістав з машинки. Поєднувати все в один барабан і не підбирати режими було поганою ідеєю. Щось вицвіло, щось покошлатилось. Богдан просто опустив погляд і витяг з шафи худі з принтом числа пі та звичайні джинси моми. Іншого вибору просто не було. Богдана це не засмутило, навпаки він хотів прийти в чомусь комфортному, але суспільний тиск постійно розвивався в ньому. Ця ідея з самого початку була безглуздою. Потім хлопець почав складати свої папери і трохи прибирати квартиру. Хаос набрид, як в голові, так і в квартирі. Перервав процес прибирання Дмитро. Як і обіцяв він передзвонив Богдану. На відео був втомлений хлопець, який наче тільки що двічі обійшов екватор.
 

- Не дивись ти так. Армія, це не мед. Що ти думав, я тут шарюсь? - Діма усміхався наче з останніх сил. Богдан згадав, що Діма завжди таким був. Занадто позитивним. В шкільні роки його постійно били за те, що він тікав. Але кожного наступного дня він робив це знову. Сміявся і казав: “З кожним разом все менше болить.”. 
- Звісно, ні. Ти молодець. Але вигляд в тебе дійсно нічогенький. Зараз за тобою тона дівчат би не бігла, як це було в університеті.
- А ти наївний. За мною бігали, бо я - це я. Це втомою не забереш. - усмішка згасала з кожним словом.