Розділ 2. Справжня співбесіда.

Це був грандіозний промах. Людина, яку він шукав дійсно була в ресторані, але Богдан майже одразу її відкинув. Це ж інтернаціональна компанія, як представник міг бути чуть не підлітком з макбуком. Так виглядали на сьогодні майже половина студентів.
    Треба було щось відписати. Потрібні правильні слова, щоб пояснити поведінку хлопця. Богдан складав всі за і проти знову. В якийсь момент він взагалі думав видалити повідомлення, бо ця ситуація йому набридла. З появою цього листа Бодя не впізнавав себе. Мозок просто не слухався.
      Тепер це не схоже було на розіграш. Справжня дівчина сиділа і чекала поки претендент на роботу з’явиться. Чисто технічно Богдан з’явився, просто чому сів не за її столик - ось в чому питання.

“Не боюсь. Просто не знав кого шукати.” - відписав Богдан.

      Після клавіші ентер, що відправила повідомлення, хлопець встав зробити чорний, міцний чай. Коли він тільки дійшов до кухні почув звук, що символізував відповідь на його лист. Чай відійшов на другий план. Богдан побіг до монітору і побачив наступне:

“Ясн) Короче, давай ще раз зустрінемось лише в парку десь. Сумно бачити як ти лякаєш клієнтів і витрачаєш останні кошти на їжу:) Центральний парк біля кіоску з морозивом, найближча лавочка я буду там сидіти. Бай)”

    Це роздратувало юнака. Він дивився в монітор з розумінням, що за ним добре слідкують і знають майже про кожний крок. Якщо “візити” до клієнтів бачила Діана, то як пояснити за гроші. Звідки вона знала, що в Богдана їх немає?
    Ще одна загадка, яку захотілось розгадати Богдану. Без долі сумніву все було ясно. Він піде на зустріч і або вилається, або отримує довгоочікувану роботу з хорошими перспективами. Два варіанти були непогані для ментального і фізичного здоров’я. Але все було не просто. Немає дати і часу зустрічі.
      Богдан не хотів писати знову. Діана хоч і сподобалась йому, особливо коли та усміхнулась, але лист чітко показав стиль спілкування дівчини. Бодя був дуже гордим. Він не витримає  навіть півгодини розмови в такому тоні. Суворе дитинство зробило свою справу. Постійний тиск батьків та вчителів чітко дали вибір - ти за систему чи проти неї. Богдан вибрав друге, після того з старших класів до останніх курсів в університеті юнак мав революційний характер. З тих часів Бодя дуже змінився. Став більш спокійним, не влаштовував протестів. Мовчав, навіть коли то була правда. Не всі люблять правду.
      Не змінилась лише зовнішність. Худий, кучерявий хлопець з дивакуватими окулярами на носі. Блідий, як смерть. Таких одразу записували в список “ботанів”, чим би ті не займались. Богдан дійсно був ботаном. Хоч ця невелика хуліганська перерва трохи додала соціалізації, Бодя ж у вільний час більше любив свою кімнату і математику. За весь період в хлопця була одна спроба піти на побачення, на якому стало просто нудно. Деякі одногрупниці, знайомі хотіли краще зблизитись. Дивакуватість притягує. Та Богдан не мав бажання відповідати взаємністю.
      Не дивлячись на це все, Діана йому точно сподобалась. Вона була така невимушена. Її не цікавило нічого, що було в той вечір. Це привабило Богдана.

“Ми коли зустрічатись плануємо? Я хотів би на вихідні, десь о 15-16.” - хлопець написав так, щоб показати - особисті кордони будуть захищатись.

    Швидкої відповіді, яка була минулий раз не було. Тепер Богдан точно пішов робити собі чай і кинути корм Феліксу. Кіт теж вів себе цікаво останнім часом. Спочатку кинувся гризти конверт, потім поліз дряпати екран тільки фото Діани з’явилось на ньому.
      В кімнаті накопичувалися аромати напруги. Вона різала повітря і Богдану ставало погано. Як важко, коли ти не контролюєш ситуацію. Кульмінацією став звук сповіщення на ноутбуці. Хлопець непомітно для себе пришвидшився і почав читати дуже коротке повідомлення з датою і годиною, яка підходить Богдану.
      Наступні дні тривали буденно. Приклад P=NP тримав у фокусі. Хлопець шліфував останні сторінки своєї початкової теорії і щось йому не давало спокою. Чи дійсно ідея з проміжною складовою може призвести до того результату на які такі надії? Щоб заспокоїти себе Богдан палив листки з своїми ідеями, які зайшли в тупик в алюмінієвій мисці.
        Бодя глянув на свій беушний айфон. На годиннику було 16:03. Запізнення не входило в його плани, але трамвай підвів і поїхав перед самим носом. Погляд ринув до кіоска морозива, Діана вже сиділа на лавочці і не звертаючи увагу на все, тикала кнопки маленького макбука. Щоб не відволікатись дівчину прикрашали новенькі навушники “Marshall” і литовський гурт “Katarsis”. Богдан ще раз порахував всі плюси і мінуси в голові, але основний мінус дозволяв ситуації трохи контролювати Богдана. Відсутність грошей. Буденне життя.
          Богдан підійшов так близько, що це могло б налякати дівчину, яка відволікалась. Але та просто меланхолійно і дуже дивно посміхнулась.

- Опа. Кого я бачу? Це не ви офіціант в “Starry Night”? Бо в день коли я була, ви обслужили майже всіх. - почала сміятись сама до себе Діана.

“Це буде дуже важка розмова” - подумав Богдан.

- Смішно. Ти Діана? - з сарказмом булькнув хлопець.
- Ми перейшли на “ти”? - здивовано спитала Діана.
- Вибачте, я… Вибачте. - невдало відповів Богдан.

Діана вибухнула сміхом.

- Та розслабся. Боже, чому ми знаходимо одних сопляків. Так, я Діана, регіональний менеджер Rebuff.
- Богдан. - сумно булькнув хлопець - Богдан Кравченко.
- Я це і так знаю. Моя неймовірна компанія вирішила запропонувати тобі посаду бухгалтера. Повір мені, я відмовляла їх як могла. Але інколи директор любить підбирати вуличних котів. Це її право. Послухай мене серйозно. - Діана раптово змінила тембр. - Те що ми тобі пропонуємо, це не забавки. Ти не робитимеш нічого кримінального, але робота тобі не сподобається. Дуже відповідальна. Дружня порада - тобі цього не потрібно.
- Які нюанси? - Богдан загорівся загадками.
- Ти мене чуєш, але не хочеш чути. Це дивно. Тоді слухай, зараз я тобі нічого не скажу.
- То якого біса я тут? - хлопець дивився вперед і не моргав.
- Тому що тобі треба гроші. Ти такий шахрай. Бачила тебе пару раз в барах, ти може і справляєш враження на місцевих пияк, але точно не на мене. Скажи чесно, бармен твій компаньйон в цих математичних фокусах?
- Можливо я і шахрай. Але одного разу я стану чесним. - філософськи відповів Богдан.
- Бачу ти вже збавив оберти і граєшся в загадковість. Тоді слухай уважно. Основні питання обговорювати будеш в директора. Він розкаже тобі нюанси. Моя задача - попередити про відповідальність. І якщо ти готовий стати чимось більшим - просто потисни мені руку.

Діана протягнула руку. Богдан замислився. Все дуже швидко і без нюансів. Не любить він такі загадки. Чи любить?

- Окей, я в грі. - руку потиснуто.

Наступні пару секунд Богдан не зводив погляд з обличчя Діани. Воно було надзвичайно простим. Її погляд наче ніколи не виринає з монітору. Бодя подумав, що Діана симпатична і якби вона не була такою стервою, він би міг запросити її на каву або просто дізнався би, чому вона така.

- Якщо чесно, я знаю, що в тебе багато запитань. Враховуючи “нюанси” нашої співбесіди ти взагалі, мабуть, нічого не розумієш. Але ж коли все заплутано, трохи цікавіше, хіба ні? - в сторону усміхнулась Діана.
- Інколи я спеціально обираю неправильний шлях, щоб ці емоційні качелі були вищими. Ця хвилина екстремального спуску приносить відчуття абсолютної свідомості.
- Дивний ти одначе, буде важко з тобою працювати. Не боїшся, що абсолютна свідомість перетвориться на відчай чи страх? - Діана дивилась просто в очі. Богдан ніяковів.
- Ні… Тебе варто боятись?
- Це все залежить з якої сторони дивитись. В мене є великі плани. Думаю ти б їх не вподобав. Гаразд, мені пора. Приємно було познайомитись Богдан Кравченко. - Діана договоривши, закрила ноутбук і просто пішла. Богдан не встиг навіть нічого відповісти.

Засвітилась зелена галочка. Трамвай рушив далі. В навушниках гучно грали меланхолійні пісні. Богдан спантеличено дивився на вогники через вікно і не міг повернутись в реальність. Серед мільйона питань виділялось найбільше - “що робити далі?”. Діана пішла навіть не сказавши про те, які наступні кроки потрібно для роботи в Rebuff. А ще хлопцю стало цікаво чи вміє він взагалі вести нормальні діалоги з людьми. За останні місяці Богдан не пам’ятав жодної щирої розмови, де він не підлаштовувався до співрозмовника.

“Це люди якісь не такі чи проблема в мені?” - думка, яка не відпускала Богдана до кінця вечора.