Корпоратив

Розділ 1. Бухгалтер - математичний геній.

- …п’ять, один та нуль. Все. Ось перші п'ятдесят цифр після коми числа Пі. - сказав Богдан, змахнувши плечима догори. - Це дуже просто.
- Ти бісовий геній, я в шоці. Тримай сотку, програв заслужено. - незнайомий обурено дивився на худого хлопця і не міг зрозуміти, як взагалі можна вивчити таку довгу частину числа Пі.

    Це не перша зароблена сотка в такому стилі. Майже щоп’ятниці Богдан забігав в різні паби, відволікаючи себе від найбільшої любові - математики, та найбільшого ворога - несправедливості. Вже майже півроку хлопець не може знайти гідну роботу по своїй спеціальності. Бухгалтери хоч і мають попит, але майже кругом потрібен досвід, якого юнак не мав. Звісно, грала роль й меланхолійність Богдана. Весь його арсенал пошуку роботи - оголошення в інтернеті. Три співбесіди, лише одна успішна, якщо так можна назвати. Роботи було багато, оплата - копійки. Після декількох днів роздумів Богдан вирішив не йти вже в крайнощі.
 

- Ні, я не геній. Моя картка пуста і більшості коштів мені надсилають батьки. В мене зйомна однушка. Чи скажи мені, друже, хіба так живуть генії? - Богдан підморгнув і далі дудлив пляшку дешевого світлого пива.
- Ну… Як тобі сказати, в мене все не краще, просто я ще до цього і не шарю нічого. Дитина не хоче вчитись… Кажу будеш, як я. І так стає тошно від цих слів, розумієш? - незнайомець опустив голову і зник в своїх думках. 

- Навряд чи. В мене немає дитини і я не бачу в цьому сенсу. Знаєш про Закон Мерфі? - намагався підбадьорити Богдан. 

- Я дивився Інтерстеллар. Це рахується? - незнайомець хотів все ж сподобатись Богдану.
- Мабуть, але трактування в фільмі мені не подобається. Я думаю суть в тому, що якщо ми передбачили щось погане, то це обов’язково станеться. Все починається з думки. Тобто, якщо ти гадаєш, що твоя дитина стане схожою на тебе, так воно і буде. Змінись. І твій син зміниться. - Богдан розрахувався за своє пиво і пішов в сторону виходу.
- Стій. Звідки ти знаєш що це син? - незнайомець не дивився в сторону Богдана.
- Ось тобі перша спроба, розв’яжи задачу. - Богдан махнув рукою через плече не розвертаючись.
    Чоловік почав роздивлятись все навколо, згадував все про що говорилось. Нічого не видавало, що в нього син. Фантазія вже розібрала декілька варіантів про родичів та якісь містичні зв’язки. Але мозковий штурм закінчився тоді коли незнайомець витягнув гаманець розрахувавшись за додатковий бокал пива. Виглядала чорно-біла фотографія де його хлопчик стоїть біля маленького велосипеда. Дорогий подарунок, голосний сміх і щасливий батько були лише привидами, яких вже не зустрінеш зараз. “Цей юнак до біса уважний” - подумав незнайомець і засміявся так щиро і голосно.
    Богдан блукав по місту, роздивляючись нові ветаптеки. Сніг падав на щоки і від цього лице гарячіло. Блискітки вулиць замаскували дим промислових районів. Декілька пакетиків вологого корму виглядали з вітрин. Богдан помітив, що він знову подорожчав на дві гривні. Можна було б взяти інший та в цьому була дуже велика проблема: чорно-білий кіт якого звали Фелікс, мав їсти тільки корм з такою самою назвою. Треба чітко розуміти, що це не перфекціонізм, а прості правила, які самі вигадуєш і вже виконуєш їх до кінця життя.
    Коли Богдан доходив до під’їзду, то ніколи не поспішав заходити в квартиру. Ще один ритуал, який ніяк не пояснити. Юнак просто дивився в небо над головою, шукаючи вирішення деяких складових відповідей на задачі, які були для Богдана пріоритетними. В такі моменти більшість би хотіли закурити, розпалити ще один маленький вогник серед великих ліхтарів, але точно не Бодя. Йому ніколи не спадало на думку спробувати, не те, щоб взяти собі цигарку в звичку.
    Квартира була такою малою, що здавалось наче це фінальна сцена з пригодницьких фільмів, де стіни стискаються і головному герою потрібно вибратись. Всередині кімнати було багато паперів і майже на кожному вирішення якоїсь задачі. Будь-який незнайомець подумав б, що тут живе слідчий. Дошка по центру, яка взагалі не вписується по інтер’єру, додає ще більшої загадковості. Крейдою написано:

P=NP

      Це одна із “проблем тисячоліття”. Сім задач, які ніхто не може вирішити вже досить тривалий час, а за розв’язання хоч однієї з цих задач можна отримати мільйон доларів. Богдан звісно ж, не претендував отримати кошти, але цікавість завжди перемагала і вже другий рік він шліфує розв’язання. Прогрес був дуже незначний, але було один день коли його осяяло і відбувся значний поштовх вперед.
    Фелікс задоволено терся об ноги господарю і чекав вже своєї порції. Богдан не поспішав, спочатку перевірив електронну пошту - жодного нового повідомлення. Не здивувавшись хлопець пішов в сторону кухні, розміром, в сірникову коробку. Дістав корм і кинув в спеціальну тарілку на якій був намальований схожий кіт. Фелікс помурчав і побіг до тарілки. Після смачної вечері тварина відчула, що потрібна своєму господарю. Як і в будь-який інший день. Підбіг до ліжка і Богдан автоматично підняв одіяло, щоб той заліз до нього. Юнак ж розписував стривожено свою ідею - ввести проміжний клас із назвою UF, що містить клас P, але водночас міститься у класі NP, не співпадаючи з ним. Це була й та “еврика”, яка дала поштовх працювати, але роботи ще було не початий край. 

     Задзвенів будильник - отже треба було спробувати заснути і відкласти всю математику на завтра. Ще одне правило Богдана - не стати божевільним. Тому він не виділяв багато часу розв’язку, а можливо потрібно було б. Але чекали справи більш земні - потрібно було знайти вже якусь роботу. “Я давав собі багато часу - схоже бухгалтером зараз не стати, треба шукати щось простіше. Завтра почну шукати вакансії консультанта. Не скажу, що бухгалтер - це щось престижне, але якось хоч стабільністю пахне, а ці підробітки - така морока. Сьогодні зарплата, завтра штраф, післязавтра - магазин закрився. Але все - вирішено. Не можу я стільки на шиї сидіти.” - Богдан відпустив останні думки перед сном.
  Грала пісня “Sadsvit - Персонажі”, яку юнак поставив на будильник. Відчувалось стомлення і ранкова нудота. В Богдана було ще одне правило - не снідати. Він пішов сполоснув лице та абияк почистив зуби. Потім став і гадав, що б зробити ще - хотілось відтягнути час від цієї ганьби. Але нічого не прийшло в голову. Ноутбук засвітився яскраво і класична заставка віндовс мерехтіла перед очима. В цей день Богдана дратувала кожна дрібничка. Сам факт, що всі його шкільні й університетські старання закінчуються дешевою роботою не по фаху.
  Сайт з оголошеннями видав великий вибір - консультанти, охоронці, продавці, ріелтори тощо. Богдан поставив фільтр на зарплату і просто подавав всі заявки підряд. Засмучений підійшов до своєї дошки, стояв півгодини просто вилупившись в одну точку. Потім увімкнув математичний додаток на телефоні по усному рахунку і спробував побити власний рекорд. Серед сотнів тисяч користувачів додатку Богдан тримав тверду третю позицію. Різниця з срібним та золотим призером була дуже велика, тому Богдан пробував бити лише свій рекорд. Та сьогодні розум був затьмарений пошуками роботи. Такого поганого результату і ще двох помилок в нього давно не було. Агресія брала гору над Богданом і він вирішив прибрати всю квартиру. Розібрав папери і поскладав їх в папки, папки розклав в алфавітному порядку. Деякі папки були з розв’язаними задачами за місяць. Їх Богдан теж поскладав від давніших до новіших.
    Коли все було готово, всю непотрібну макулатуру хлопець йшов викинути в смітник на вулицю. Богдан одягнувся і взяв мішок запханий паперами. Та біля дверей спинився - очі побачили чорний конверт. Прямокутничок стояв максимально близько до дверей, Богдан зрозумів, що це хтось підкинув під низ. Підняв - жодного підпису, лише виблискував глянц. “Це мабуть жарт або сектантські запрошення” - подумав Богдан. Ще раз оглянув конверт і викинув в пакет до паперових колег. Фелікс прокинувся і почав йти за господарем.
- Киця, я швидко. Тобі надвір не можна. - наказав Богдан.
  Спустився хлопець. Було дуже ковзко. Капці мали підступно слизьку підошву. Смітник був загашений максимально сильно, вільного місця не було, здається, тут не прибирали місяцями. Впринципі, так і було. Район дуже неблагополучний і щоб дослідити весь місцевий зоопарк, потрібно було б багато часу. Коли сміттєвий пакет був недбало закинутий на купи схожих пакетів, Богдан вирішив зупинитись і подивитись на небо. Він довго про щось думав і повернув голову в сторону смітника.

“Ех, ну не може то бути просто конверт.” - подумав хлопець. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше