4

— Вони залишаться живими, — мовив Владлен, крутячи флешку у руках.
Христина сиділа у його кабінеті, закутана в плед, заспокійливе діяло, а тепла чашка чаю гріла руки. Співбесідник теж не нехтував гарячим напоєм. У панорамних вікнах блищали спалахи феєрверків, що народ пускав.
— Ось такий подарунок під ялинку: відкриття зради, — продовжив він, — Микита побесідує, потім відправить близнюків до матері, а там хай розбираються.
Вона слухала, дивувалась цій дивній ночі.
«Спочатку злякалась, потім — танцювала, втратила свідомість, а тепер сиджу з Владленом Олексійовичем на останньому поверсі будівлі, куди не у кожного доступ є, — думала Христя, смакуючи полуничний чай, — дива та й годі».
Чоловік піднявся, пройшов до напівпустої шафи, відкрив скляні дверцята й почав щось шукати в одній зі шкатулок. Вона розуміла: Владлен тут буває не часто, але Мелітольську приголомшувала помпезність з якою поєднувались старовинні картини й сучасний дизайн.
— Яке бажання ти загадала? — його голос змусив винирнути з думок.
— Не встигла, — сухо відповіла, потупивши погляд.
Ніяковіла, наче збиралась всю душу відкрити перед ним. Владлен дивився так, наче бажав дізнатись всі таємниці, що приховує Христина. Після стрілянини у коридорі, що поєднувалась зі звуками феєрверків, він допомагав прийти до тями.
— Ти знаєш, Крістен, скільки працівників нашої корпорації хочуть опинитись тут? Мій кабінет і я — найвища шана, недоторканість і перспективи.
Вона кивнула, чула розмови колег про захмарні мрії, щоб власник корпорації виділив їх проєкти, але все не могла зрозуміти сенсу, як й не міркувала зараз.
Чоловік сів біля неї, ласкаво відібрав чашку, поставивши її на журнальний столик. У його руках — скринька. Пальці доторкнулись тендітної долоні, вона дивилась на нього, мов заворожена.
— Вже три роки поспіль у цю ніч у мене одне бажання: знайти гідну жінку, — тихо мовив, не приховував сум, який змінився спокійною радістю, — й кожен рік обраниця або зраджує, або просто виявляється мисливицею за грошима.
Христина кивнула. З нею було те ж саме, чого вартий тільки кінець останніх стосунків, через який довелось змінювати життя кардинально.
— Диво мого нового року — ти, — вона ойкнула від слів, а потім від того, що на пальці опинилась каблучка, — традиція довіри.
Чорний строгий камінь у золотій оправі, щось подібне вона бачила у близнюків й Микити.
— Традиція наміру, — перстень у формі квітки з рубіном, — й бажання.
Ще третє кільце опинилось на іншому пальці, старовинне й дороге, з діамантом.
— Ти б хотіла знайти собі пару, Крістен, чи я помилився, коли трактував твій стурбований погляд?
— Хотіла, — сказала, не вірила в дійсність, — але ж не у новорічну ніч.
— Дива трапляються, — всміхнувся, закриваючи скриньку й відставляючи від себе, — як й чесні люди в оточенні.
Серце завмирало від обіймів і короткого цілунку. Христина розплакалась, відпускаючи емоції вечора.
— Стосунки зі мною наражають тебе на небезпеку, — мовив Владлен на вухо, — ти повинна знати це, перед тим, як погодитись остаточно. Багато хто полює на те, що я маю. Я й не буду тобі розказувати, що було на тій флешці.
— Й не потрібно, — вона обережно витерла сльозинку, щоб не зіпсувати макіяж, що ще вцілів після викрутасів Бориса й Марини. — А до такого я вже звикла, дядько теж має багато ворогів.
— Тому красуня ховається від чудовиськ у цій неприступній фортеці, що побудована мною років десять тому?
Він сумно всміхнувся, Христина кивнула.
— Я буду оберігати тебе, Крістен. Скажи, на яке диво чекала сьогодні? Яке бажання не загадала, бо я все зіпсував своєю появою?
— Побачити близьких й попросити у них вибачення. Ми посварились кілька днів тому.
У двері постукали. Микита ввійшов після того, як Владлен дозволив. Начальник служби безпеки одразу помітив переміну між Христею і власником корпорації, всміхнувся.
— Що там в тебе? — сердито мовив чоловік, стискаючи руку на її талії.
— Там Шацька трішки випила й в себе повірила… Підбила народ й вони очікують, що ви одягнете червоний кожух.
Сміх Владлена пролунав на весь великий кабінет, Христя тут же затремтіла, бо новий спалах феєрверків полетів у небо. Приміщення залилось веселковим різнобарв’ям, а у темноті з’являлись фігурки сніжинок й тварин, що були символами цього року.
— Добре. А близнюки?
— Ну, посидять до ранку під вартою, а потім вчепимо на них подарункові бантики й відправимо матері, — Микита сунув руки в кишені й нахилився вперед, — все, що потрібно я вже дізнався.
— Завтра все, — махнув рукою Владлен, наче муху хотів спіймати, — й так зіпсували свято. Вручиш їх Асії й скажеш, що їх життя подарунок від мене на Новий рік й більш з ними я бавитись не буду. Родичі-родичами, а міру потрібно знати.

Христя зітхнула від  перипетій долі, її спутаних стежок й подій. Добре, що хоч ліки діяли й голова знову б не заболіла.
Коли вони спустились вниз, привівши себе до ладу, сльози щастя бриніли на очах. Владлен прийняв мішок з дарунками під схвальний крик натовпу.
— Командор повернувся! Подарунки! Ура!
— Ура! Ура!
Вона сміялась від душі, поки чоловік витримував натиск, перетворившись у доброго дідуся, що сварився на нетерпеливих дітей. Атмосфера затишку ввірвалась у залу. Микита взяв за плече.
— Ти нічого не хочеш сказати?
Христина дивилась йому у вічі й не розуміла його слів. Погляд його був лукавим, наче хотів спіймати на гарячому.
— Я знаю, що наставник попросив тебе викрасти інформацію.
— Дуже смішно! — вдарила його по руці вона, стримуючи лють. — Іди знаєш куди з такими жартами!
— Куди?
— Під ялинку!
Христя вдарила його по щоці під акомпанемент тихої музики. Тільки збиралась втекти, як він вхопив за ліктя. Був сильніше, сталева хватка, здавалось, скоро залишить синяки.
— Та не бушуй ти! Он туди підемо під ялинку, глянь!
Він змусив її подивитись на три фігури у червоних шапках з білими помпонами, що реготали від витівок Владлена. Той змушував бухгалтерів залізти на стілець.
— Ну! — репетував у мікрофон. — Розкажіть дядьку-начальнику, куди пішло фінансування? А який приріст доходу?
Головний бухгалтер, став тверезим вмить, тривога з’явилась на його обличчі.
— Ой, що зараз буде, — Микита взявся за голову, а потім вирівнявся, як по команді.
— Мої вірні ельфи, — Владлен подивився по сторонах, — а чому крадій не в темниці?
Христина в ту мить не звертала увагу на новий пласт роботи друга. Констянтин підбіг першим, слідом за ним — Вадим, а дядько шкутильгав, тримаючись за тростину.
— Ногу пошкодив дитя, — одразу виправдався він, — у цьому році вилікуємо!
Світ наповнився щастям. Вмить зникли всі тривоги. Сім’я була поруч. Вперше в житті, після загибелі батьків, вона повірила у магію новорічної ночі, хоч й та подарувала випробування.
— Христино Юріїївно, — Микита прочистив горло, — ви так бігли до своїх родичів, що туфлі загубили.
— Куди ділось моє новорічне диво, — репетував Владлен, — де мій дарунок долі? Без нього я й вам нічого не дам!