3

Новорічний настрій мов хурделицею здуло. Замість прекрасних пісень, в голові грали тривожні скрипки, а серце билось шалено від хвилювання. Арманський вилаявся, ледь не вдарив кулаком по столу, що був недалеко від них. За першої згоди вона потягнула відповідального за охорону за собою, забувши про взуття, розповіла йому про почуте. Коли вона зайшла вдруге у вбиральню — там вже нікого не було, а кабінки пустували. Христя перевірила, відкриваючи двері, намагаючись зазирнути крізь сірі перегородки.
— Я всього лиш на три дні відлучився, — застогнав Микита, добавивши лайку, — якщо вони знають про таємні ходи — буде кепсько.
Христина поглянула на Владлена, що посередині залу потискав руку Шацькій, посміхаючись. Борис з Микитою були за його спиною, сірі й мов віником ялиновим побиті — новорічного настрою на їх обличчях не побачиш. Зелені очі зустрілись з її поглядом й власник корпорації, владним жестом відігнав від себе зівак.
— Ми знаємо, що ворог не спить, — прошепотів біля вуха Микита, — але ніхто не очікував агентів ворожої корпорації серед нас у Новорічну ніч. Бери з собою Владлена Олексійовича, відволічи.
— Що? — Христя ледь не кинулась на чоловіка. — І як ти накажеш мені це зробити? Він скоро нап’ється до упаду, пропонуєш на своїй спині його кудись нести?
Мелітольська покачала головою, прикривши очі — потім, положила долоню на лоба.
— Хто? Він? Не сп’яніє. Зроби послугу, бо з мене шкуру спустить живцем, і ти теж отримаєш на горіхи. Тобою на сніданок закусять наші корпоративні гієни.
Владлен уважно слідкував за ними. Микита натягнув посмішку та запропонував їй келих.
— Дякую, — процідила та крізь зуби. — Не забуду до кінця свого життя!

Довелось приводити себе до ладу швидко, бо Владлен вже був поряд, пильно вглядаючись.
— Ходити без взуття — нова мода, Христино Юріївно? — з хитрою посмішкою мовив той.
Вона поглянула на Микиту, що розвів руками.
— Тільки не кажи, що ти загубив мої туфлі!
Чоловік змовчав. Вона ж швидко випила вміст келиха, намагаючись оговтатись. Передчуття завжди додавало адреналіну у кров.
«Ялинка ти ж яскрава! Тільки втекла, пожила місяць спокійно, от тобі й на!»
Арманський подав невідомий їй знак до начальства. Владлен напружився й кивнув. Співбесідник швидко покинув їх, на його місце тут же йшов охоронець.
— Як диво, ти знайшла його?
Владлен був близько, вхопив за п’ясток легенько.
— Поки ще ні.
— Йдемо звідси, ти ж все розумієш?
Христині залишилось тільки погодитись. У маловідомій ситуації залишалось бажати тільки одного — залишитись живою. Вона знала до чого призводять от такі «дарунки долі» у виді найманців. Чудово розумілась, до болю в скронях та відчуття палаючої шкіри й жахливих спогадів про те як опинилась в руках професіоналів через ворогів дядька.
Перший охоронець йшов спереду, другий — позаду пари. Коридори були пустими. Владлен зупинився, прочистив горло, намацав щось у внутрішній кишені, повів Христю за собою у темний закуток.
— Ось, — серйозно мовив, протягуючи флешку, — оберігай. Якщо зі мною щось станеться, віддай Микиті.
Він не очікував згоди, змусив затиснути у долоні подовгий предмет, потягнув на себе й поцілував у щоку.
— Не думав, що святкова ніч набере таких обертів, вибач!
Мелітольська вже й не знала, що вдіяти, опустила голову від розпачу. Владлен відійшов, вона вхопила його за руку.
— Я ніколи не була на ваших поверхах, але наразі це не найкраще місце, щоб бути там…
— Пропонуєш піти до тебе? — чоловік задумливо вхопився за підборіддя. — Перехід з одного корпусу будівлі в інший… Хоча ідея непогана, на мене там чекати не будуть.

***

Серце билось, мов скажене в очікуванні. Христина сиділа у кріслі, затишна квартира корпорації втратила сенс. Владлен тримав на колінах зброю, вона ж, подякувала улюбленому дядечку у думках, що навчав її стріляти й сильного страху перед пістолетом не було. Чоловік барабанив пальцями по підлокітнику, охорона розташовувалась біля дверей. Христя не вірила їм. У ті моменти вона нікому не довіряла. Микита мовчав, не відповідав на дзвінки, хоч й керівник телефонував.
— Крістен, — сухо мовив він, — ти загадала новорічне бажання?
— Ще ні.
— Зараз час.
Флешку вона сховала у комоді з одягом, розуміючи, що ніхто не буде копатись у її нічних сорочках.
— А я мав бути таємним Сантою, — з жалем у голосі почав чоловік, — тобто роздавати подарунки. Шацька просила.
— Тепер охоче погодилась би на цю витівку.
Вона здригнулась, коли телефон завібрував й поморщилась. Дзвонила Марина — секретарка Богдана з якою Христя й горщики встигла побити, й помиритись, бути у гарних відносинах. Одразу ввімкнула гучномовець, відчуваючи лихо.
— З Новим роком! — мовив голос зі слухавки. — Кріс, слухай, ти де?
Владлен жестами спонукав її до відповіді.
— Спати збираюсь.
— З Владленом Олексійовичем? Ви ж разом пішли?
Їй це не подобалась ця допитливість, пальці сильніше стиснули телефон від роздратування.
— Ні, він полишив мене біля дверей.
— Що ж, бувай!
Розмова завершилась швидко, оком тільки встигай повести. Владлен насупився й наказав охороні готуватись. Через п’ять хвилин у двері постукали.
— Йди, відчиняй, — скомандував власник корпорації, після того, як щось написав у телефоні. — Якщо просто прийшла, то й з миром піде.
Христя видихнула й взяла себе у руки. Охоронці були напоготові. Здивування від збентеженої Марини у коридорі не було.
— Кріс, то я, відкривай! — панянка почала тарабанити зі всіх сил.
Владлен виглянув з-за стіни, мов, що чекаєш й сховався. Звук ударів серця лунав у голові разом зі скрипками. Хотілось, щоб хтось вимкнув танго смерті, що переслідувало її у миті хвилювання і ввімкнув традиційну новорічну музику.
Христина напіввідкрила двері. Одразу на неї налетіла секретарка зі зброєю у руках.
— Ми знаємо — з тобою він! Де?
Охорона не поспішала на допомогу. Мелітольська лежала на підлозі.
— Ти дурна? — Христя закашлялась. — З розуму з’їхала? Знаєш, що тобі за це буде?
— Нічого!
Борис зайшов до квартири спокійно, наче не був п’яним пів години тому. Впевнений в собі молодик наче зійшов зі сторінок шпигунського роману.
— То був ти? — вирвалось у Кріс. — Твій голос…
Вона ладна була вдарити себе по лобі. Ось чому голос з кабінки здався знайомим. Хто ж міг знати. Борис опустився на коліна, Маргарита не зводила погляду з неї та тримала у руках зброю й була готова натиснути на курок за будь-якої нагоди.
— Де флешка? — процідив крізь зуби невіглас, взявши її за підборіддя. — Ми знаємо — вона тут. Він віддав її тобі!
Помилкою парочки був поспіх й сильна віра у свої сили. Охоронець приставив дуло до скроні секретарки. Тихо й непомітно. Та здригнулась. Борис намагався схопити Христину, але та вирвалась, врізавши кулаком йому в обличчя, від чого нападник заволав. Маргариту знерухомив чоловік.
— Стояти!
Владлен вибіг у коридор разом з другим охоронцем за горе-злодієм, що встигнув чкурнути. Коли почулись постріли, Мелітольська втратила свідомість.