2

Свято все ж настигло Христину та керівництво корпорації, рівно в той момент, коли веселий народ завів черговий хоровод. Вона затамувала подих й лишила столове приладдя.

«У лісі, лісі темному, де ходить хитрий лис, росла собі ялиночка…»

Всміхнулась, мимоволі згадуючи дитинство.
— І зайчик з нею ріс, — проговорив Владлен, що очевидно помітив її переміну настрою. — Не помилився, коли Шацькій доручив займатись святами, бо молода кров — нові погляди й креатив.
Він відпив з бокала, усміхаючись, Микита теж грів вуха, хоч не втручався у бесіду. У нього своя насолода: близнюки, що бігали у ролі офіціантів.
— Я пам’ятаю, як у дитинстві був зайчиком на святковій ялинці, наступного року — вовком. Треба переглянути фотографії, поринути у ті роки, — чоловік підізвав до себе Миколу, шепнув тому щось на вухо, — а ти, Христино, ким була?
— Сніжинкою, — вона поморщилась, — потім балериною, бо ходила на балет, а далі… Батьки загинули й ми виїхали за кордон.
 Пісня змінилась, з нею спогади мов втекли, хоч мозок підкинув картинки сімейних свят, трішки сумні, але по-своєму чудесні.

— Я читав твою справу, — кивнув Владлен, — так-так, за кордоном тебе звали Крістен?
Христя кивнула, потім ойкнула, коли очі керівника засяяли, він піднявся й подав руку, запрошуючи за собою. Микита знову схвально кивнув й сказав, що прослідкує, щоб слуги вправно виконували роботу, хитра посмішка на його обличчі — мов зірка на святковій ялині.
«Що ж, — подумала вона, — вочевидь мені доручили роль особистого аніматора».
Владлен потягнув її за собою у натовп, світло у залі стало темнішим, мов за наказом, запалали вогники гірлянд й знову…
— У лісі, лісі темному, де ходить хитрий лис, — заспівав власник корпорації під мелодію й люд почав за ним.
Хоровод, хоч був повільним, але від емоцій й хмелю закрутилась голова. Христина підспівувала, відчуваючи радість, рука Владлена міцно тримала її. Посипались конфетті, світ потонув у золотому блиску, заграла музика, що змусила поринути у новий танок. Оголосили конкурси, їй тільки залишалось бажати, щоб начальника й туди не потягнуло. Чоловік веселився, наче його підмінили. Ніколи б не подумала, що власник корпорації так запросто візьме й піде у люд, руйнуючи свій грізний образ. Його боялись й не дарма, як й Микиту. Тільки зараз вона помітила, що біля них менше людей — решта тактично жалась далі.
«Якщо він вирішить піти туди, то вони мігрують сюди, кумедно».

Мелітольська ладна була впасти, бо він затанцював її до втоми. Ноги гуділи. В залі ввімкнулось світло, невисока та худорлява дівчина, підійшла до парочки й соромливо промовила:
— Не буває урочистостей без вітань нашого покровителя.
Владлен поморщився. Шацька мов зціпеніла, але все ж він взяв у неї мікрофон та піднявся на імпровізовану сцену. Народ замовк вкотре за вечір, на екранах з’явилась нейтральна заставка, навіть хурделиця, здавалось, стихла за стінами будівлі. Христя ледь не підскочила, бо Микита появився з-за спини зненацька, протягнув їй бокал з шампанським, від якого й так крутилась голова й зверхньо відправив Богдана до Владлена з тацею у руках.
Керівник прочистив горло, переклав мікрофон в іншу руку, показуючи масивні персні. Христя сперлась на спинку стільця, що стояв неподалік, передихаючи.

— Новий рік — свято сімейне, сьогодні тут зібрались ті, хто є частиною великою корпоративної родини! Душа співає від ваших веселощів, і це прекрасно опинитись тут! Хочеться побажати, щоб ви, мої дорогоцінні залишались такими ж зразковими співробітниками! Насолоджуйтесь вечором, шукайте новорічне диво, неодмінно знайдете! Я подякую вам, бо без вас не було б мене і навпаки! Життя достойне коли у тебе є вірні друзі, — Владлен окинув поглядом людей, — велика справа й цікавий ворог!
Чоловік негайно випив вміст бокала.
— Будьмо! Віват!
— Віват! — інші підхопили хвилю веселощів, — будьмо!

Шацька вже була біля Владлена, що давав їй вказівки, побігла до музикантів. Христя вже випила напою, а начальник повільно спускався, йдучи до неї з Арманським.

«Ще́дрик, щедри́к, ще́дрівочка», — залунала музика.

Зал занурився в особливу атмосферу, чимось казкову й магічну, ще не вистачало штучного снігу, а вона скоро знала — буде обмін подарунками. Тільки залишалось благати долю, щоб Шацька не надумала запропонувати Владлену червону шубу, бо той потягне її за собою з Микитою, як вірних ельфів.
— Ще хвилин двадцять й годі з них, — сказав Владлен, — надіюсь, урок запам’ятають на все життя.
Як зрозуміла Христина, «Щедрик» був однією з улюблених композицій власника корпорації, сама часто слухала її, навіть влітку. Слідом йшла пісня однієї з відомих груп минулих років, під яку вона й відлучилась, зняла туфлі, полишивши їх на Микиту й крокувала босоніж.

«З Роком Новим! Хай у нас не згасає мрія у світ…»

У вбиральні, не зважаючи на кількість людей, було пусто, а причиною тому табличка, яку Христя проігнорувала. Ввійшла, поглянула на себе замучену у дзеркалі.

— Я тобі кажу, все вийде, — пролунав жіночий голос, — стільки готувались, я під дудочку того йолопа грала, свого домоглись — ціль приїхала, чого ти дрейфиш?
Христя глянула на сіру кабінку недобре й у думках погладила себе по голові, бо була тихою.
— Мені страшно Арманського, то такий звір, — прошелестів незнайомець, — та й дівка біля них крутиться, її теж пригріємо кулею?
Христина спочатку непомітно з вбиральні вислизнула, а вже потім зітхнула. Те, від чого вона втікала — наздогнало її й тут.