34. Життя за життя

Тіло не болить, значить я вже померла?

Відкриваю очі - я лежу в іринимах. Потягуюсь, так добре мені не було вже давно. Навіть їсти захотілося. Піднімаюся, щоб оглянути де я, чи далеко до будинку. А біля мене сидить Бог, сміється з мене.

• Чого ви смієтеся? Я змащена? - дзеркала немає, і я просто тру обличчя долонями на всяк випадок.

• Яка ти ще насправді дитина. Виспалася? - запитує як батько.

• Давно так не відпочивала. Як довго я спала?

• П'ять днів.

• А мені здалося, що кілька годин. І що мені далі робити? Чим тут можна займатися? - мене цікавило моє життя після смерті.

• Ну, тут тобі немає чим займатися. А от вдома буде багато справ.

• Я ж померла, чи в мене є другий дім? - я замешкалася, про який дім йде мова.

• Хто тобі сказав, що ти померла? - він сміявся з мене.

• Я так думаю, у мене все боліло, а всередині ніби армагедон. Я думала, що всі нутрощі згоріли.

• Нічого в тебе не згоріло. У магинь так буває, коли вони вагітні. Магічні діти потребують підтримки батька, а в тобі двійня магів найвищого рівня. Їм без батька дуже важко, от і тягнуть з тебе останні сили.

Я спочатку не повірила,  він жартує. Я що не змогла відрізнити вагітність від хвороби? Я поклала руку собі на живіт. Він був гарячий. 

• А ви раніше сказати не могли?

• Ні, такий був мій план.

"Він замучив усіх своїми планами. Я з ним за це неодноразово сварилася. Бачу не сильно допомогло, - втрутилася Іра в мою розповідь, вона також знайома з Богом, і далі пропонує нам - давайте трохи пройдемось. Вареників наліпили. В мене плечі затекли. 

- Ходімо до моєї сусідки Тані, помилуємося гладіолусами, - запропонувала я і ми всі дружньою компанією пішли на двір, що виходить у мій сад на Підзамче. 

Надворі вечоріло, серпневе сонце сідало за горизонт .

Сотні гладіолусів різнобарвних радували наші очі, ми як дівчатка проходили поміж рядами, милуючись цією нереальною  красою. 

Таня побачила на городі гостей і прийшла до нас.

• Доброго вечора. Ніна у тебе гості?

• Привіт Танюшка, так ми трохи балакали в будинку, ліпили вареники та вирішили трохи прогулятися поміж цієї краси.

• Давайте я вам назрізаю, та й заберети із собою. Ці гості до нас звідки завітали? - моя сусідка зразу просікла, що дівчата з інших світів. Та вона на мить задивилася на Іру, і додала, - ой, а я вам знаю. Ви ж Ірина Атаман. Так?

• Так, приємно познайомитися, - відповіла Іра, а я стою як вкопана. Мені Таня і Алінка скільки всього розповідали про таємничу особистість Ірину Атаман, яка зупинила війну та запустила неймовірні зміни в Україні. Вона цілий день просиділа в мене вдома, і навіть словом не обмовилася хто вона. 

• Дівчата я для вас готова зрізати всі свої квіти. Вибирайте, які подобається, - скомандувала Таня і почала вибирати найкращі квіти. 

Мені стало незручно перед Іриною, чому я не розпитала у них хто вони і звідки. Я так зажурилася, що не помітила як Таня кожній з нас вручила по величезному букету гладіолусів з якими ми повернулися до будинку. 

• Ти чого зажурилася? - запитала мене Іра, - через мене? Навіть не думай про це, я твоя гостя і надалі надіюсь стати твоєю подругою, тим паче ми ж у сусідніх світах,  ми ж сусідки тепер. 

• А Ліда тоді хто? - я вже й боялася уявити. 

• Ти про мене розповідала сьогодні, нагадай свято Віри, Надії,  Любові, - вона сказала це і обернулася на срібного янгола. Я присіла на дивані, мені стало зле .

• Ти дуже все береш близько до серця. Я потім тобі розповім все детально. Але для розуміння ситуації. Я Ірина Атаман, дружина Володаря Міжсвіття. Це моя мачуха і за сумісництвом срібний ангел. Мій батько, а її чоловік- золотий ангел. І я майбутня теща Бога. - Іра, це розповідала, а мені аж все поплило перед очима. Дівчата швидко всунули мені в руки склянку з водою і трохи подмухали .

• Ви вмієте дивувати дівчата, -  все, що спромоглася відповісти. 

• Ти давай розповідай далі, бо мені із зятем ще потрібно буде прояснити деякі деталі, - скомандувала Іра.

• План мучити мене? - запитую я несміло у Бога.

• Що ти таке кажеш. Ні, ти моє диво для Позасвіття. Я б тебе нізащо в обіду не дам. - він мені це каже, а я згадую всі мої пролиті сльози, і не вірю в його щирість.

• Ого, ти мені не віриш? Це вперше в мені так відкрито сумніваються. Скоро все стане на свої місця, ти зрозумієш чому так. А зараз тобі пора, тебе зачекалися .

Він каже це і я знову провалююся у сон. Крізь сон я відчуваю, як мене хтось тримає за руку, мені це подобається. 

Подобалося допоки були закриті очі.

Бо коли я їх відкрила, то побачила, що я у Повітряному палаці, а біля мене сидить у кріслі імператор та тримає мене за руку. 

Я різко забираю свою руку і відсуваюся на інший край широченного ліжка, закутавшись у ковдру по самі очі.

• Ніна, - вимовляє він, в його синіх очах виступають сльози,  - яке щастя, нарешті ти прокинулася. Зараз покличу твого батька і бабусю.

Він вилітає зі спальні,  а я оглядаю все навколо. Кругом квіти, так ніби це оранжерея, а не спальня,  у вікнах хмари за якими  пролітає сніг.

В спальню вбігають тато і бабуся, вони наче з хреста зняті. У тата синці попід очі, а в бабусі червоні від сліз. Вони цілують мої руки і плачуть, яке  ж я дурне теля, обіймаю їх і також починаю плакати.

• Дитинко, не плач. Все добре. Ти жива, а решту ми подолаємо, - гладить мене по голові тато і тихо шепоче до мене, - я найщасливіший дідусь, це ж треба в тебе двійня.