31. Іриними, сапфіри і магічні коди

Я швидко втекла, бо боялася не його, а себе. Бо навіть, якщо моє тіло не пробиває струмом, я не зможу встояти від його доторків. 

Відкинула геть думки про імператора, і взялася до офіційної сторінки.

Маю на меті пояснити свою позицію щодо Косми.

Роблю черновик для Філіна, щоб він прочитав та висловив свою думку. 

"Сьогодні сталося дещо, що привернуло увагу всіх у Позасвітті. Косма Вакх зрікся титулу та відмовився від величезних статків.

Я бачу скільки бруду на нього вилили, і мене це вкрай непокоїть. 

Тому я хочу поставити вам питання: чи змогли б ви так вчинити, і чи є у вашому житті те заради чого ви б так вчинили?

Напишіть мені в коментарях, і потім я вам на дещо привідкрию завісу."

Я надіслала листа Філіну та попросила підібрати фотографії з зали суду, щоб до кінця дня цей пост був опублікований на моїй сторінці. 

У мене ще на сьогодні в планах зустріч з Алінкою, яку я вже триста років не бачила. 

І я хочу її також запросити у Позасвіття. 

З тераси своєї кімнати я бачу вже готову до посадки теплицю, і завтра у нас буде дуже важливий день. 

Ми спробуємо розсадити іриними з горшків. Їх зійшло дуже багато, тепер головне не вирвати їх з корінням, а легенько пересадити у підготовлений ґрунт, який завезли з мертвого поля, він кілька днів влежувався, його щедро поливали водою з озера. 

Батька і бабусю попередила про можливу гостю з України і пішла додому. 

Як і домовлялися Алінка приїхала на дванадцяту годину. 

Ми як маленькі діти обіймалися і цілували одна одну, від радості, що нарешті зустрілися.

Алінка привезла із собою повно пакунків, ми затаскали їх у будинок. 

• Алінка ти тут не розсиджуйся, бо ми йдемо далі, - сказала я їй, коли вона вже розсілася на дивані.

• На кухню йдемо? Чи куди ще? - вона не розуміла, куди ми ще маємо йти.

Я відкриваю двері у спальню , але ж там зовсім їй не знайома кімната. Алінка заглядає і не може зрозуміти як таке може бути , ще раз оглядається та її підштовхую вперед, вона йде боязко і не впевнено.

• Не бійся, я позаду тебе.

Я кидаю пакунки біля ліжка, бачу, що Алінці запоморочилося в голові і вона зараз впаде.

Тягну її на ліжко, де вона видихає і закриває очі. Я настрашилася, та слава Богу вона через секунду їх відкриває.

• Щось мені недобре, ніби закачало.

• Зараз пройде, я дам тобі води.

Я подаю їй склянку води, вона випиває  її до дна. Ще пару хвилин лежить. Розглядає кімнату, нічого не говорить. Піднімається йде на терасу, розглядає вдалині сині гори, від її погляду нічого не ховається.

• Тепер розповідай все до найменших дрібниць, інакше я тебе придушу. - і сміється, і журить мене одночасно, присідає у крісло так щоб можна було бачити гори.

• Тобі легше, - перепитую її.

• Мені стане легше, коли зрозумію де я, - ох мабуть не з легких буде наша розмова.

• Ти в Позасвітті, в замку мого батька.

• Приколюєшся?

• Не віриш, ну що ж пішли зі мною.

Я веду її до низу , до шатлу. Ми злітаємо в бік гір, робимо коло над маєтком, пролітаємо над мертвими полями. І повертаємося назад у замок.

• Я надіюсь, що це в мене не глюки.

• Пішли познайомлю тебе з бабусею і татом, в тебе жодних глюків.

І я знайомлю її з своїми рідними, ми обідаємо разом. Батько і бабуся спочатку відповідають на питання Алінки, згодом міняються місцями і вже вона їм розповідає про себе та Україну, про війну, про своє життя. 

Ми засиджуємося за столом до двох годин. Душевні розмови під духмяний чай з ароматними пиріжками з чорницею. 

Ми так наїлися, що ледве прилізли в мою кімнату та розляглися животами до верху.

• Пішли скупаємося, у мене є чарівна купіль, - запропонувала я Алінці скупатися у сапфіровій воді.

Алінці десять разів казати не потрібно, вона обожнює СПА. Ми обидві пірнаємо у блакитну купіль, насолоджуючись шовковою водичкою, яка чудодійно оновлює наші тіла.

Коли Алінка після купання дивиться на своє відображення у дзеркалі, вона не вірить своїм очам. На всяк випадок тягне із своєї сумочки дзеркальце та закутавшись у рушник йде на терасу і ще раз дивиться на своє обличчя. 

• Нормальне у тебе СПА я тобі скажу, а я думала, що ти уколи краси зробила. Мені таке подобається, ото Міша здивується, коли мене побачить. Років десять стерла з обличчя, - Алінка не може натішитися собою, а я радію, що можу зробити для неї такий дарунок.

• Я рада, що тобі сподобалося.

• Ну а тепер ти мені розповіси про особисте життя, бо я хочу знати все. Ти вже собі тут когось знайшла чи продовжуєш сохнуть за Диоскором? - розсідаючись на ліжку, Алінка запитує  мене.

• Тут така справа, - я навіть незнаю як їй хоч щось розповісти, щоб у неї не стався шок від почутого.

• Не тягни кота за хвоста, кажи як є.

• Диоскор - імператор Позасвіття.

• Ну, і ви тепер разом ?

• Ні, він мене не кохає. Тут взагалі ніхто нікого не кохає. Я єдине дитя, що народилося за останні триста років.

• Ти хочеш сказати, що йому не сорок років?

• Ні йому триста п'ятдесят років, я сама молодша з магів.

• Ти маєш магію? Ти чарівниця? Оце новина.

• Так це гарна новина  а погана - мене вже тричі хотіли вбити. Останній раз отруїли, що я пролежала в комі цілий місяць, лікарі сказали, що після такого отруєння  не виживають.

• А Диоскор, що не може тебе захистити?

• Йому наплювати на мене, єдине, все що його цікавить в мені - класний секс. Не буде мене, знайдеться інша, тим паче, що в нього є наречена.