24.

• Один, два,три - я рахую вголос, очікуючи неминуче.

Та замість твердої поверхні,  провалююсь у щось м'яке та повітряне.

Ніби тону в хмарах, швидкість падіння зменшується і я падаю спиною на батут чи надувний матрац. 

Та моя свідомість хоче покинути мене, я майже вже засинаю. 

Очі не відкриваються, я чую голоси. А може це я вже померла? Так швидко, що навіть не відчула цього?

Голоси були знайомі.  Один належав імператору, і він був в ярості, інший- Оресту, який виправдовувася.

• Я тебе просив лише одне - бути поруч, ні на хвилину не випускати з поля зору. Ти ж маршал,  я ж тобі довірив найцінніше. - це був голос імператора.

• Ваша величність, я винен. Прийму будь-яку кару.  - а це ніби Орест, я ще не дуже добре можу розпізнати його голос.

• Йди геть з моїх очей .

І я чую як мене піднімають на руки , і його голос:

• Ніна,  відкрий очі. Прошу, зроби це через силу.  Тільки не спи. Постарайся, ну спробуй.

Я ледве відкриваю одне око, інше взагалі ніби склеїлося. Бачу його сині очі,  і стурбований вигляд.

• Не закривай, тобі не можна засинати. Зараз я тебе доставлю в лікарню, це всього кілька хвилин.

Він більше нічого не сказав, але ми перемістилися. Бо вже бачу білі стіни своїм одним оком. Він передає мене в руки мабуть лікарям, мене кладуть на стіл.

Я бачу оком як вмикається багато світла, що засліплює моє око і я мружуся.

• Ваша високість, тепер ви можете спати, - все, що я чую і провалююся в сон.

Коли моя свідомість повертається, я бачу, що не в лікарні.

В кімнаті приглушене світло, яке пробивається крізь опущені ролети, біля мене нікого немає.

Я рухаю ногами і руками, все добре. Ніби нічого не болить. На руці накладена пов'язка.

Пробую встати, та лягаю назад в ліжко, бо страшенно крутиться в голові. 

Нічого не залишається як чекати, коли хтось увійде. Кричати ж не буду, бо немає уявлення де я.

Як для лікарні, то щось дуже шикарно виглядає палата, більше схожа на спальню.

Мої думки перериває шум під дверима, вони відкриваються і в кімнату заходить імператор.

Він помічає, що я вже не сплю, тому натискає на пульт і ролети на вікнах підіймаються. В кімнату крізь вікна заглядає вечірнє сонце, у вікнах я бачу смереки.

• Привіт, як себе почуваєш? - говорить він, присідаючи на ліжко.

• Нормально, тільки в голові трохи крутиться .

• Пройде, це від отрути. Та небезпеки немає. Лікарі встигли витягнути отруйну  кулю.

• Бог любить трійцю, - сказала я саркастично.

• При чому тут Бог? І що таке трійця?, - моє метафоричне висказування йому не зрозуміло.

• За тиждень мене вже двічі хотіли вбити, думаю третій раз не забариться.

• Не говори дурниць, таке більше не станеться. Тобі нічого не загрожує. - він говорив так впевнено, та я не вірила.

• Поживемо , побачимо. Ваша величність, скажіть мені де я, і де мій тато? - маю знати де я , і що далі робити.

• Ти в мене в палаці, в моїй кімнаті, - він дивився на мою реакцію, - твій батько є, він в мене в кабінеті з Орестом.

• От добре, бо я хочу додому. Можна їх покликати?

• Тобі краще не рухатися,  та ще деякий час полежати, -  сказав так сухо, як лікар в лікарні. От якби сказав, щоб я залишилася. Але ні, він веде себе як кам'яна скеля.

• Вдома полежу, треба було відразу мене туди перенести че перевезти.- я бачу, що тут мені немає місця.

• Добре, зараз покличу твого тата,  - встає з ліжка і йде в двері, а я дивлюся вслід і не розумію для чого мене було рятувати, якщо я йому не потрібна.

Через хвильку в спальню влітає тато, і відразу до моєї руки, а тоді обіймає мене, цілує мої руки. 

• Доню, ти ж не покинеш нас. Якби я знав, що тебе знову захочуть вбити, я б нізащо не погодився тебе відпустити.

• Тату, зі мною все добре. Ми про все поговоримо вдома, без зайвих вух.

• Як скажеш доню. То ти не залишаєшся в палаці?

• Ні. Я вже збираюся додому.

Я помічаю, що після моїх слів про повернення додому імператора перекошує, і він вмішуєся в нашу з батьком розмову. 

• Ви не можете зараз покинути палац, - якщо кохання в ньому немає, то зате бажання володіти одноосібно аж розпирає його.

• Що чи хто мене тут затримає?-  хочу почути, що він мені на це скаже.

• Я, ви будете змушені залишитися тут до кінця розслідування. Тільки тут ви в безпеці, - маніпулює батьківським страхом, за моє життя, та по його точно не буде.

• Я знаю, де я можу бути в безпеці. І це точно не ваш палац. Проводьте свої розслідування, це для мене немає жодного значення.

• Ви вважаєте, що тут в небезпеці? Так це саме найбезпечніше місце в Позасвітті, - я зачепила його, попала прямо в слабке місце.

• Вчора я чула це про ваше місто Фінеко, де все цифрівізоване. То як туди потрапили вбивці? А все дуже просто. Вбивці - маги. Хіба не так? -  і це була гірка правда, яку вони не хочуть визнавати.

• Так, вбивці- маги. Ви все вірно зрозуміли. І саме через це ви мусите залишитися в моєму палаці.

• Я не залишуся, чи може я арештант? - а він і справді може ж мене арештувати.

• Ви не арештовані, але палац не покините, до мого рішення , - він наполягав, але я ж була б не я, щоб не настояти на своєму.

• Що мені тут робити? Сидіти в чотирьох стінах? Це як тюрма,  тільки з комфортом. - мені треба більше інформації про його наміри.

• Це палац імператора, тут завжди щось відбувається, прийоми, вечері, фуршети. Все для безтурботного життя, - його кам'яні сині очі пропалювали мою душу.