22. Позасвіття, дубль 2

Після пролитих гірких сліз - я заснула і проспала майже до обіду. 

Моє серце згоріло, і в грудях пекло так ніби там розжарене вугілля. Я не хотіла навіть вставати, так би й лежала і плакала. 

Переселивши себе я злізла з ліжка і поплентала в душ. 

Дивилася на себе в дзеркало. Тепер ти виглядаєш на двадцять п'ять років, а чи зробило тебе це щасливою?

І розумію, що це взагалі одне з одним не пов'язано.

Чому моє дурне серце обрало його, що серед усіх чоловіків більше нікого не знайшлося? 

З такими важкими думками я повертаюся в Позасвіття, щоб спробувати ще раз знайти там своє місце. 

Я виходжу в своїй кімнаті і бачу, що замість розбитої вщент, мене зустрічає свіжо зроблений ремонт, нові меблі, ніжні фіранки на вікнах та пухнастий білий килим.

Це ж як можна зробити ремонт за один день? Так ще й такий.

Оглядаю все навколо, зроблено дуже якісно. 

В кімнату заглядає тато, і бачачи мене не зупиняючись направляється в мій бік. 

• Ніна, ти повернулася. Я боявся, що ніколи більше тебе не побачу, - він притиснув мене до себе, як найцінніший скарб в його житті, - навіть ворогам таке не побажав би. Прости нам.

• Мені боляче, тату. Ви зробили мені боляче. Мене ще ніхто так не принижував, як мені тепер дивитися в очі  оточуючим? Мабуть де тільки можна  публіковано відео з дня народження, - і знову я розплакалася.

• Жодного відео не опубліковано, окрім офіційного на сторінці магістрату та імператора. Навіть сам здивувався, бо вже збирав команду з досвідчених юристів, щоб відстоювати твоє ім'я,  окрім схвальних постів про святкування, немає нічого. Так що витри сльози і ходи до бабусі, бо вона не розмовляє зі мною.

І тато повів мене за руку до бабусі, яка сиділа з заплаканими очима та тримала в руках мою фотографію. Коли я увійшла, то бабуся ще дужче розплакалася, тісно обіймаючи мене. 

• Дитино, прости нас. Ми винні перед тобою.

• Бабусю, я прошу вас не плакати. Я нікуди від вас не дінуся. Я не можу від вас відмовитися, ви мої рідні.

Ми ще трохи поплакали чи то від горя чи від щастя , а потім пообідали  втрьох. І лише тоді тато сказав:

• Цього б не сталося, якби ми були поруч, та в ту хвилину  охорона затримала найманого вбивцю, який прийшов вбити тебе.

• Що? Як вбити мене? -  я не повірила.

• Охоронці Ореста спіймали найманого вбивцю, і ми змушені були залишити тебе одну.

• Чому ви думаєте  що це вбивця? Він зізнався?

• Ми маги, Ніна. Від нас важко приховати свої думки, а тим більше немагу.

• Вбивця -немаг? А їм , що я зробила? - що за чортівня, одні хочуть принизити та розтоптати,  а інші взагалі вбити.

• Ти ще нічого не розумієш. Дивись, до твоєї появи, наймолодшому магові виповнилося триста років, життя магів може тривати до півтори тисячі років. Тобто приблизно через тисячу років магів майже не залишиться у Позасвітті. І прийде ера немагів, вони і без війни нас переможуть, просто переживуть.

• Я зрозуміла, з моєю появою, воскресла надія, що маги можуть народжуватися. Я для них як лакмусовий папір. - нарешті до мене дійшло,ось чому імператор вчора говорив, що я в небезпеці, та це я не озвучила. - і що тепер? Мені не виходити з маєтку? Сидіти вдома? Для мене це не проблема, але скільки часу мені сидіти взаперті?

• Ні, тобі немає необхідності сидіти вдома. По-перше тебе охоронять тіні і Орест, по-друге імператор надав тобі супровід у вигляді спецпризначенців з його особистої охорони.

• Ого, і з якого ж це дива? - він починає мене дивувати.

• Не знаю, та сьогодні вранці надійшло розпорядження. Для супроводу призначено два екіпажі шатлів та шість охоронців. Він наполягав, сказав, що спадкоємиця трону має бути в безпеці. Я також такої думки, - тато навіть тішився з такого рішення ,  - ну і тобі прийдеться полетіти до столиці, маєш вступити в права власності. Документи юристи вивчили, повітряний палац - твій. Тобі тільки підписати документи треба у присутності юристів імператора.

• А можна відмовитися від подарунку? - я не хотіла ніяких палаців, мені потрібен він, а не його палац.

• Ні, це вже не повага до імператора, тому краще прийняти. А жити в ньому чи ні, то це вже ти сама вирішиш,  - тато був правий, не варто привертати до себе зайву увагу, краще підписати документи, а чи я там житиму, це вже моя справа.

• Добре, не буду кипішувати. Полечу до столиці, все рівно ще жодного разу не була, буде можливість подивитися., - погодилася з ним, в потім згадала про ремонт і запитала, - а як ви так швидко відремонтували мою кімнату?

• Це не ми, це ще з ночі після дня народження, імператор прислав ремонтників і дизайнерів. Вони сьогодні завершили всі роботи близько восьмої ранку. Сказав, що сам зламав, то й сам відремонтує. - бабуся вимовляла кожне слово, ніби це дуже важливо.

• Що взагалі відбувається? Мене не було день, а не рік - якось все підозріло добре, - я не вірю в чистоту помислів імператора, навіть якщо я його кохаю, такі як він не роблять просто так, та знову не озвучую рідним свої думки.

• Ми самі в шоці, не очікували такого від нього. Зазвичай він байдужий, і ніколи не визнає себе винним.

• Розберуся. Та не сьогодні. Я хочу спробувати політати на своєму шатлі. Можна?

• Ти ще питаєш, клич з собою Ореста і летіть.

Я побігла в кімнату, швидко переодягнувшись в зручний одяг, що складався з штанів карго в блакитному кольорі та білої футболки та через десять хвилин стояла біля свого сріблястого шатлу. 

Орест також прийшов, він був одягнений в штани карго блакитного кольору та білої футболки. Я дивилася на нього з великим знаком питання в очах.

• Привіт, твоя бабуся вдягнула мене, щоб ми пасували одне одному. Сказала має бути зрозумілим, що ми пара навіть без слів. - Орест відразу зрозумів моє німе питання.