13.

• Ти не віриш? - тато дивився на мене.

• Ні, бо це схоже на обман , - я справді не вірила почутому, це здавалося маячнею. Яка принцеса? Одна новина доганяла іншу, і кожна нова виявлялася абсурднішою до попередніх.

"Я вам інше хочу сказати, що в той момент я реально думала, що я під дією якогось препарату, і в мене глюки . Яка нормальна людина може повірити, що ти в іншому світі, тебе викрали якісь ненормальні, ти тікаєш від них, як в кіно, а потім тобі кажуть, що ти принцеса, та чим дальше, тим більше буде того в що неможливо повірити."

• Це не обман, Ніно. Ти - принцеса.- наполягав тато.

• То ти король? - не так я собі уявляла королів.

• Ні, я колись був королем. Тепер я герцог, магістр Сапфіріону.

• А колись це як? І тоді чому я принцеса, якщо ти вже не король, - я не розуміла .

• Двісті п'ятдесят років тому я відмовився від трону на користь теперішнього імператора.

• Скільки років тому? Ти хочеш сказати, що тобі не шістдесят років?

• Боже скільки в тебе питань. Про це пізніше, так от двісті п'ятдесят років тому я відмовився від трону на користь теперішнього імператора, бо я гадав, що не справився з цією роботою. Позасвіття  попало в халепу, і в багато чому була моя вина, ми купалися в багатстві,  жили приспівуючи. В якийсь момент на перше місце вийшли кількість білого золота, яке має маг. Шлюби почали укладати тільки з розрахунку. Батьки обирали пару своїм дітям враховуючи розмір сховища золота і сапфірів. Шлюб став товаром.

• Мене це не дивує, мене дивує чому ти через це відмовився від трону?

• Це була одна з причин,  друга причина - загинули всі поля іринимів. А без цієї квітки наша магія втрачає силу, наші сили зменшилися на половину. Такі собі маги без магії. Це як втратити свою душу.

• А чому вони загинули?

• А якраз через ці шлюби з розрахунку. Маг має шукати свою істине кохання, від цього союзу народжуються сильні діти.

• То чому не припинили таку практику?

• Бо сталося жахливе - ми не змогли знайти жодного істиного кохання на все Позасвіття.

• Ну добре, ви втратили частину своєї магії, де тут твоя вина? Я би хотіла подивитися, якби на твоєму місці були наші українські політики, та вони навіть оком не повели, і зробили винними усіх крім себе.

• Українські політики? Це титули такі? - тато не розумів мене, в я його, - та про це ти мені розповіси пізніше. Наслідком цих шлюбів стали загибель іринимів та припинення народження дітей. У магів перестали народжуватися діти зовсім.

• Якась маячня, як це перестали народжуватися діти? - я знову не повірила.

• Так, з того часу більше діти не народжувалися у магів, мав немагів навпаки настав бум народжуваності. А мій далекий родич по батьківській лінії сказав, що знає як врятувати Позасвіття, та зробить це лише, якщо я віддам йому трон.

• Я казала йому, що це погана ідея - вмішалася бабуся.

• І я такої ж думки, - підтримала я бабусю.

• Та все ж я пішов на це, уклавши магічну угоду. За якою мої діти  при народженні отримують титул принца або принцеси і претендують на трон в першу чергу, в якщо він нашкодить моїм спадкоємцям - я можу повернути собі трон. Також я залишив за собою найбільший магістрат - Сапфіріон, в якому найбільші поклади сапфірів і найбільші поля іринимів, хоч і мертвих. На той час ця угода виглядала програшною, бо окрім покладів сапфірів, я нічого не отримав.

• А тепер я не розумію, як я могла народитися, якщо ви не можете продовжувати свій рід?

• А це загадка, яку я досі не розгадав. Та за двісті п'ятдесят років - ти єдина дитина, що народилася в Позасвітті. Я втратив корону, але отримав набагато більше, я став батьком. Та давай продовжимо нашу розмову завтра, ти зморена. Мамо тобі також необхідно відпочити.

І справді на годиннику була вже майже дві години ночі, і ми відправилися відпочивати, бо зранку  нас чекали гості .

Зранку я прокинулася ближче до обіду,  мабуть я відчула, що у безпеці тому й спала так довго. 

Прийшла покоївка та принесла мені новий одяг, чудову жовту сукню,  чому я була дуже рада. 

Я привела себе до порядку і вийшла на терасу, яка відкривалася за вікнами спальні, з тераси відкривався неймовірний пейзаж.

В далині верхівки синіх гір потопали в зелені лісу, а трохи ближче блистіли озеро чи річка, треба буде піти подивитися, так я собі думала, поки хтось за плечима не кашлянув. Я оглянулася і побачила худеньку дівчинку років шістнадцять, вона була в костюмі та синій сорочці, мене чуть не знудило від її вигляду, я заледве втрималася, щоб не виблювати.

• Ваша високість, вас чекають на сніданок, - вона боязко сказала.

• Та це скоріше ранній обід, а не сніданок. Добре, куди мені йти?

• У малу вітальню, ваша високість, я вас проведу.

Я вийшла, а вона за мною. Це не звично, щоб за мною ходили. Переді мною відчинили двері, і я увійшла до вітальні і побачила його. В якусь долю секунди мені хотілося повернутися і піти назад, та я стрималася, я ж ніби в себе вдома, а він в гостях.

Батько з ним розмовляли стоячи у відчинених дверях на терасу, а коли я увійшла, вони повернулися до мене. Тато підійшов, поцілував у щічку, взяв за руку.

• Ніна, познайомся. Це його величність імператор Рожден Диоскор.

• Знайомі, - процідила я через зуби.

Він простягнув до мене руку, щоб взяти мою для поцілунку, та я показово прибрала обидві руки за плечі , най цілує монстрів.

• Ваша високість, я дуже радий вас бачити, -  говорив так мило, а його сині очі сверлили в мені дирку.