6. Лука

Перед новим роком розпочався бум відряджень. Одні їхали, інші поверталися. Жінок було не впізнати, в них наче крила виросли.

" Чомусь мені це починає не подобатися '- Іра зрозуміла, що моя історія погано пахне"

Так от, дівчата цвіли в прямому сенсі цього слова, їхні очі сяяли щастям, вони більше не скупчувалися на кухні, а навпаки ходили замріяні, і нічого не помічали поруч. 

З офісу лише я не була жодного разу у відрядженні, не то щоб я дуже прагнула в те відрядження, але все ж таки було цікаво, що ж там таке відбувається, що туди всі так пориваються.

В кінці січня сталася перша подія, яка мені не сподобалося. 

З відрядження не повернулася Оля, точніше вона надіслала заяву на звільнення вайбером. Я спробувала до неї додзвонитися, та телефон був вимкнутий. 

Мене це мучило, і я вирішила перепитати у спільних знайомих чи не бачили вони її. А спільним знайомим, точніше знайомою була колишня співробітниця Приватбанку, а зараз власниця кав'ярні на Зарванській, куди я і відправилася в суботу. 

Я присіла за столик та замовила собі капучіно з тістечком,  Валя побачивши мене відразу присіла навпроти. 

• Привіт, тисячу років тебе не бачила. Ти навіть не змінилася, така ж красуня, - Валя любить лестити.
• Привіт, а ти навпаки дуже змінилася, тебе не впізнати. Змінила зачіску і колір волосся. Бачу що дбаєш про себе, - з її обличчям вправно попрацював косметолог, і вона виглядає не старше тридцяти п'яти років.
• Яким вітром тебе занесло в мою кав'ярню? Ти ж не просто так прийшла?
• Я шукаю Олю Франко. Ти не бачила її?
• Бачила.
• Коли?
• Вчора.
• В неї все добре? Ми працювали разом, а вона раптово звільнилася, я пробувала до неї додзвонитися, та марно, телефон вимкнутий.
• Вона вчора продала квартиру і поїхала за кордон.
• Чому? Ти не говорила з нею? - моя паніка наростала з кожним її словом.
• Я не дуже її зрозуміла, бо вона останнім часом взагалі вела себе дивно. - Валя щось не договорювала.
• Що саме здалося тобі дивним?
• Перед Новим роком прибігала до мене в кав'ярню, така щаслива, аж світилася. Казала, що нарешті зустріла своє щастя, і незабаром в її житті все кардинально поміняється. Я так зрозуміла, що вона готувалася до весілля. А вчора ми пересіклися перед під'їздом, ми ж в одному будинку живемо, в одному під'їзді, тільки на різних поверхах. А вона помарніла, наче їй не сорок п'ять, а всі шістдесят років, без макіяжу, очі потускнівші. Я до неї розпитувати, що сталося  - а вона нічого не відповіла. Тільки сказала, що продала квартиру і мусить їхати за кордон.
• Ти не спитала, що сталося?
• Я пробувала, та вона навідріз відмовилася зі мною розмовляти, а через хвилину приїхало таксі і вона з однією валізою сіла в нього, навіть не попрощалися. Може на роботі негаразди?
• Та ні, в нас спокійно, без скандалів чи непорозуміння. Мені також здалося дивним її звільнення. Ну що ж будемо сподіватися, що а неї все налагодиться.

Так нічого і не дізналася, мені було її шкода, спокійна та ввічлива, сором'язлива, вона мухи ніколи не образила. Що ж сталося в тім чортовім відрядженні?

Ці думки не давали мені покою. Я навіть на деякий час трохи перестала думати про власника. 

В лютому звільнилося таким же чином, через вайбер, ще п'ятеро жінок. На їхнє місце приходили такі ж синьоокі та самотні жінки, які розміняли п'ятий десяток. 

Напочатку березня запустили завод з обробки каменю та виробництва алюмінію. На відкриття приїхали представники центрального офісу на чолі з власником.

Мене не кликали на відкриття, та я й сильно не поривалася, пафосне перетинання синьої стрічки, купа камер, журналістів, представників влади. З офісу поїхали з відділу продажів та відділу зв'язків з громадськістю. Решта в тому числі і я чекали в офісі, на чотирнадцяту були призначені святкові збори та не великий фуршет, я хотіла відпроситися в директора, та його не було він же був також на відкритті. Платежі погодив по телефону, та сказав на завершення розмови дуже дивно:

• Погода така гидотна, що й води пити не хочеться.

Ці слова мали таємний зміст, та я ніяк не могла второпати про що вони, та через годину я все зрозуміла.

Я знову зайшла остання в конференц-зал, сіла в кутку під вікном, в останньому ряду. Стіл вже був накритий, його розмістили по під стінами, де я  минулого разу стояла. Гості з центрального офісу сиділи під стіною навпроти, жінок серед них не було. Домініка з власником сиділи за столом в центрі залу разом з директором, на столі стояли невеликі коробочки, схожі на ті в яких продають коштовності.

Спочатку слово взяв директор, він зробив заяву, що віднині філія запрацює на повну потужність, і вже завтра в родовищі почнуть добувати мінерали. За ці півроку ми всі молодці, ми вклалися в графіки, і не було жодних зривів, не дивлячись, що в Україні війна, і тепер наші податки збільшаться і це все піде на Перемогу. Це добре, мені сподобалося як він це говорив.

За півроку мої відносини з ним переросли у дружні, ми не раз пили каву в його кабінеті, багато розмовляли про все. Він виявився дуже цікавим співрозмовником, і гарним керівником, коли в мене щось не получалося, він не сердився, а просто пояснював ще раз, та про наші посиденьки ніхто не знав, бо він завжди відправляв Романа з якимось дорученнями в місто саме в той час, коли я мала прийти. Це було схоже на конспірацію, та я не звертала уваги.

Потім пару слів сказала Домініка, ні про що, так для масовки.

А в завершення слово взяв власник, спочатку він представив своїх супутників з центрального офісу, які також були синьоокі, це мене вже не дивувало. А потім він сказав що в честь відкриття заводу він приготував подарунки всьому офісу - сапфіроові підвіски, і зараз його супутники їх роздадуть. Молоді чоловіки підхопилися з стільців та ринули поміж жінок, вони чіпляли їм на шиї підвіски на срібних ланцюжках, ніжно проводячи руками по їх плечах або по обличчю.