5. Квіточки на морозі

Після фуршету мене ігнорили майже всі дівчата, не віталися, робили вигляд, що мене немає.  Ну і дідько з ними.

Добре, що власник поїхав того ж дня, і більше не повертався в офіс. А то я подумки вже писала заяву на звільнення. Директор також не піднімав тему фуршету. Тому заспокоїлася та спокійно працювала. Робота мені подобалася, цікаво, завжди є щось нове. 

На початку грудня почалися відрядження у дівчат з відділу продажів. Я трохи спілкувалася з Олею, бо знала її по минулій роботі, пересікалися не раз в банку. Вона розповіла, що її та ще одну дівчину сорока п'яти років відправляють на тиждень до Відня на навчання, вони вже скупили нового одягу, бо в них ще й буде культурна програма. Не відрядження, а якась відпустка. 

І справді я їм виплатила кругленьку суму на це відрядження, по дві тисячі євро. Сума справді вражала. Бо навіть за мірками путівки на відпочинок, на цю суму можна відпочивати з місяць.

А вони ще й похвалилися, що їм такі кошти виділені на відрядження, то ажіотаж хто поїде наступний розпочався не на жарт. І до мене почали частіше заходити ніби просто так, то на каву кликали, то просто поговорити про погоду і війну, а поміж тим запитували чи немає в мене інформації хто поїде наступного разу у відрядження, я ж до директора кожен день ходжу, і маю знати інформацію з  перших вуст.

Вони поїхали, а мої проблеми приїхали. Це я про власника, який зненацька з'явився серед тижня в офісі, і не сам. З ним приїхала Домініка. Вони увійшли до кабінету директора, коли я саме була з рахунками та реєстром. Та встати  і піти я не могла, бо директор по телефону обговорював з головним інженером підрядника про хід виконання будівельно-монтажних робіт на заводі та суму , яку їм оплатити, тому я втупилася в рахунки, які вже були погоджені і лежали на столі переді мною.

• Доброго дня, Ніно, - привітався власник зі мною, а потім потиснув руку директору.
• Доброго дня, - відповіла дуже тихо, майже собі під ніс.

Добре , що я сиділа плечима до решти кабінету, і мені не було видно, що вони роблять позаду. Щоб якось заспокоїти своє серце, я подумки вирішила рахувати до ста. А коли встала з-за столу та обернулася, щоб вийти з кабінету, мене чекав сюрприз - власник сидів на шкіряному чорному дивані в обнімку з Домінікою, він закинув їй руку на плечі, а вона схилилася до нього та гортала в телефоні. Він дивився на мене своїми синіми очима, і його погляд казав, що я дурепа.

Може й так, я дурепа. Бо від нашого знайомства, не було ще жодного дня, щоб я про нього не думала. Прибігла в кабінет, зрадливі сльози котилися по щоках. Та взяла себе в руки, я веду себе як не розумне дівчисько, а я вже давно ним не є. Ох бачила б мене мама, не вмилася б я в чистій воді. Найкраще відволікає від дурних думок - робота. І я поринула з головою в свою роботу, як в море з головою. Коли завершила на годиннику було близько восьмої вечора, спина заніміла, бо я просиділа в кріслі сім годин не встаючи.

Офіс був пустий, тільки, як завжди мене проводив до дверей охоронець, щоб зачинитися з середини. Я вийшла на вулицю, моросів дощ, треба викликати таксі. Та спочатку перейду в Булку, куплю щось поїсти. Вже сходила зі сходів як помітила вже знайому чорну машину власника. Дверцята відчинилися і він вийшов з автомобіля власною персоною.

• Так любите свою роботу, що готові працювати до ночі?- поставив мені питання, а я не знала, що відповісти, тому промовчала, а він додав - сідайте в авто, я вас підвезу додому.
• Дякую, це зайве.
• Не зайве, сідайте. Я вас не з'їм. - він не пропускав, а відкрив дверцята та показував , щоб я сідала в авто.
• Це погана ідея, та якщо ви наполягаєте, добре. Тим паче, що зараз вимкнуть фонарі і стане дуже темно.

Я залізла в автомобіль , а він сів поруч . Водій рушив, він знав куди їхати, бо не ставив питання. А власник підсунувся близько до мене, що я чула його дихання, він намацав мою руку та доторкнувся до неї, і знову ніби струмом вдарило, і здалося, що я горю. Я відсунулася до самих дверей, забрала руку і запхала її в карман.

• Боїшся мене?
• З чого б це?
• Он навіть руки в кармани сховала, я не з'їм, чого б нам не розважитися?
• Ні, цього не буде.
• Так категорично, прямо фортеця. Нам буде добре, повір я вмію дарувати жінкам радість.
• А я тут до чого?
• Не знаю, але щось в тобі є таке. То ти запросиш мене до себе?
• Ні.
• Добре подумала?
• Так, я добре подумала.
• Ти смішна. Мені ще жодна жінка не відмовила.
• Значить я буду першою.
• А якщо я не випущу тебе з автомобіля, що будеш робити?
• Ми тут не самі, тут є водій. Ви ж не будете чіплятися до мене в його присутності?
• Водій може вийти. Зупини автомобіль і вийди надвір, - він наказав водію, і той зупинив автомобіль біля фортеці і вийшов на вулицю.

Я настрашилася , невже він це зробить? Моє серце так калатало в грудях, що мені здавалося, що воно вилетить, я стиснулася в кутку і дивилася на нього з розпачем в очах.

• Ти не тільки смішна , ти ще й дурна. Я можу володіти будь-якою, навіщо мені брати силою?
• Я не знаю. Що вам потрібно потрібно від мене?
• Якби я знав, щось з тобою не так. Моя реакція на тебе, вивертає мене зсередини, от хочу зрозуміти, чому саме ти, що в тобі такого.
• Нічого в мені немає, можна я піду додому, тут вже недалеко, я пройдуся.

Він нічого  не сказав, а потім притягнув до себе та накрив мої вуста цілунком, здалося що ми летимо  в прірву, в моїй голові розірвалося тисячі нейронів, я неспам'яталася як обвила його руками і так відповідала на його цілунки, що ще мить і я почала б роздягатися сама. На грудях запік мамин кулон і привів мене до тями, я вилетіла з машини як ошпарена і побігла в темну ніч подалі від нього, мої вуста палали, а серце боліло. Я бігла , а сльози котилися, зверху падав дощ з снігом, він не наздогнав і не зупинив, і від того було так боляче, що мені здавалося я помру прямо на дорозі. Додому приповзла, заплакана і мокра, світла не було. Я скинула верхній одяг і заліза на ліжко де заснула замотавшись в ковдру.