4. Сильні світу цього

Десь через місяць нам роздали номерки для здачі крові в центрі переливання, тобто це було добровільно - примусово. 

Нас записали по алфавіту і розбили по днях,  день здачі крові зробили  оплачуваним вихідним.

Та хочу вам сказати, що я жодного разу не здавала кров, навіть з пальця. Це не тому, що я боюся.

Моя мама робила все, щоб я жодного разу цього не зробила, і це було одним із пунктів її заповіту.

Так мама залишила мені заповіт,  не в прямому сенсі. Це лист, який залишився по її смерті. І він зберігався в банківській скриньці разом з кулоном та кількома пачками доларів.

Так я не бідна сирітка, мама залишила мені сто тисяч доларів, будинок та коштовності. Як на мене, то мені цих коштів могло вистачити на безбідне життя, а якщо ще ходити на роботу, то я цілком забезпечена жінка.

То ж отримавши номерок, я мусила звернутися до своєї сусідки Тані, вона вже здавала кров замість мене. Ми трохи схожі ззовні, обидві шатенки, правда в неї карі очі, і вона трохи вища і повніша від мене. Та звідки лікарям знати як я виглядаю, я спеціально розпитала у колег, які вже здавали кров, то вони давали номерок і їх більше нічого не запитували. Та все ж я купила блакитні лінзи для Тані. В той день був дощ, і це також зіграло на руку, бо було холодно і ми вдягнули майже однакові куртки та поїхали до міської лікарні, нікого з роботи не зустріли біля маніпалюційної, Таня зайшла, а її зачекала під дверима. Десь через півгодини, вона вийшла і ми рушили на вихід де зустріли Еріка, з яким я чемно привіталася, вдавши, що себе погано почуваю , пройшла повз не зупиняючись.

На наступний день зранку почула шум в бухгалтерії, направилися до них, а це кабінет навпроти.

• Доброго ранку, всім. Що за шухер? - запитала у дівчат.
• Подивися у вікно, - запропонувала Люда.

Я підійшла ближче до вікна і глянула вниз - на парковці перед офісом стояли три чорних автівки.

• І, що я маю побачити? - запитала я.
• Ти все пропустила, до нас приїхав власник, - резюмувала Тоня, головний бухгалтер, - мабуть буде знайомитися з колективом.
• А може без цього обійдеться, - це я озвучила свої думки вголос.
• Ніна,  ти нічого не розумієш. Це ж такі перспективи.- вклала своїх п'ять копійок Люда, - в нас відкриваються такі горизонти.
• Мені не потрібні ніякі горизонти, тому я до себе. Антоніна  мені потрібно, щоб дівчата провели звірку з кількома контрагентами, бо ми вже їм зробили по кілька великих траншів,  а дебіторка не закривається. Зробите?
• Так, скидай на пошту список, я дам вказівки , щоб позвірялися та надам тобі відповідь. - отримала я відповідь від головного бухгалтера.
• Дякую.

Та ніхто нас не викликав, щоб познайомитися з босом, і це добре, бо в мене була купа роботи. 

Я зосередилася на вивченні нових рахунків, які заполонили мою пошту, внесла їх по порядку в систему казначейства, сформувала реєстр для директора, і нарешті змогла трішки відірватися від монітора.  Навіть на каву не ходила, хоча я все менше хотіла пересікатися з колежанками. 

Особливо, коли в їхні кавові перерви почали вливатися чоловіки,  на весь офіс їх було шість, секретар Роман, кадровики - Ерік, Костя, Ігор, Женя,  та системний адміністратор Діма. Вони були всі як на підбір, стрункі , підтягнуті, красені. Та мені було не довподоби, що вони почали у відкриту залицятися до старших за себе жінок. Хоча дівчатам подобалося, що за ними так галантно та красиво обхажують молоді хлопці, вони розквітали коли до їхнього столику підсідав хтось з них , а мене вивертало, тому я почала брати каву з дому в термосі.

Мене не зрозуміли, навіть посміювалися поза плечі, та я не звертала увагу  мені, що з ними діти хрестити. 

Я зібрала рахунки та реєстр і пішла до директора. Роман махнув до мене головою та сказав, що я можу увійти в кабінет. 

• Добрий день, - привіталася як завжди, не називаючи його ім'я, бо язик не повертався звертатися лише по імені.
• Добрий день, Ніно. Багато назбирала? Сідай ближче, - запросив до столу, показуючи рукою на стілець. - ти мені позавчора обіцяла проаналізувати наші оплати за місяць, зробила?
• Так, перевірила існуючу дебіторку та маю деякі зауваження, щодо термінів поставки матеріалів та виконання робіт підрядниками. Так як ми працюємо менше місяця то протермінованої заборгованості немає,  та все ж є один контрагент який порушує умови поставки матеріалів, за першими двома траншами, які ми їм здійснили,  вже мало бути поставлено матеріалів на 5, 4 мільйонів гривень,  на разі на складі не було надходження. А ми зробили три платежі по 2.7 млн гривень і сьогодні заплановано останній. Це контрагент - Промбудпостач., - відповіла без зупинки.
• Цікаво, а як він пояснив невиконання свої дії?
• Зараз у всіх одне пояснення - війна.
• Давай так, ми сьогодні йому платити не будемо, я підключу юристів, нехай поспілкуються з ними, а там подивимося. Давай по решті рахунків пробіжуся.

І він забрав рахунки і реєстр та почав їх вивчати. А я спокійно дивитися у вікно. Та спокою мені не дали, бо відчинилися двері і я спочатку побачила Мішу, Алінкіного чоловіка і мого кума, а потім його. Того хто перевернув моє життя догори дригом.

Міша побачивши мене, зробив як завжди - привітався та чмокнув у щічку на подив моєму керівництву.

• Косма, познайомся це Михайло - мер Кам'янця-Подільського. Михайле, а це директор філії. А ви леді хто? - він сканував мене своїми синіми очима, які нагадували камінь на моєму кулоні.
• Я, Ніна, казначей, - і я здуру простягаю йому руку для вітання.

Він несподівався на такий жест з мого боку, та все ж подав мені свою, хоча в його очах я побачила такий холод, що хотіла провалитися крізь землю. 

Його рука торкнулася моєї, і в цю мить мене ніби струмом шандарахнуло, і його мабуть теж, бо в очах аж заіскрило. Я швидко забрала руку, та запхала її в карман, мені здавалося, що на ній опік.

• Я можу йти?,- запитала у директора, на що він кивнув та подав мені підписаний реєстр та рахунки.