2. Нова робота

• То я продовжую, чи може хтось має ще якісь пропозиції? - навсяк випадок перепитала у своїх гостей, може їм пора додому.
• Розповідай, - сказали хором.

Як тільки я вийшла з офісу корпорації,  відповідно відразу набрала Алінку та повідомила, що мене прийняли без всяких співбесід. Алінка була дуже рада цьому,  і побажала мені успіхів на новій роботі.

Додому йшла пішки, щоб ви розуміли мені додому від офісу, сорок п'ять хвилин ходу. Тому купила собі капучіно в Булці, і тихим шагом пішла додому,  через Старе місто, попри фортецю.

Вдома на пошті мене очікував лист з нової роботи, в якому було викладено кілька умов, щодо першого робочого дня:

“ Шановна Ніна Миколаївна!

Вітаємо Вас в нашому дружньому колективі. Вже завтра ваш перший робочий день, чому ми безмежно раді.

У нас в корпорації є декілька правил, які виконують всі працівники, незалежно від займаної посади, прошу з ними ознайомитися та дотримуватися беззастережно. 

1. Зовнішній вигляд: в корпорації прийнято дрес код для всіх працівників офісу- це діловий брючний костюм ( чорний, сірий, коричневий), сорочка ( блузка) від блакитного до темно-синього кольору, зручне взуття в тон костюму, нейтральний макіяж, легкі парфуми.
2. Спілкування з колегами тільки по імені, без посад, до всіх звертатися на “ви”, кава та чай у відведений на це час, обід за рахунок корпорації в приміщенні офісу. Графік роботи 09:30 - 17:30, обідня перерва 12:30-13:00, перерви на каву, чай  10:45-11:00 та 14:45-15:00. Під час робочого часу забороняється спілкування по телефону, окрім робочої необхідності, забороняється фотографувати або записувати відео в офісі.
3. Бути готовим до закордонних відряджень в будь-який час.

Вітаємо Вас у своїй команді!”

Я прочитала листа кілька разів, перше, що впало на думку, що мене взяли на роботу, бо я виконала умови першого пункту, хоча цей пункт мені сподобався. Не потрібно заморочуватися в що одягнутися на роботу, у мене є два костюми - чорний і темно-сірий, є дві блузки та сорочка, а також кілька пар потрібного взуття.

Другий пункт сподобався лише у ділянці про робочий час, решта мене почала напрягати, а може я сама себе накручую.

І третій пункт про закордонні відрядження також сподобався.

І от наступного дня я пішла на свою нову роботу.

Біля офісу не було скупчення людей, на парковці стояли кілька автомобілів.

Коли зайшла в хол, то на рецепції стояли ті ж клерки, що і вчора, біля стійки було кілька жінок, саме жінок, не дівчат. Чому я так на цьому наголошую? Бо переді мною в чергу до рецепції стояли п'ять жінок років сорок - сорок п'ять. Я здивувалася, невже вони не знайшли нікого молодшого? Та розпитувати не стала. Коли підійшла моя черга, я подала свої документи, які відсканували дуже швидко, після чого мені видали бейдж та ключ-карту від кабінету та наказали пройти по коридору в кабінет 104. 

Дивна нумерація, наче в готелі. Кабінет 104 - відділ кадрів, постукала та увійшла, і знову чергове здивування. Думаєте кого я побачила в кабінеті? Ніколи не вгадаєте. У великому кабінету на чотири столи, сиділи чотири чоловіки, так не жінки, вони були в чорних костюмах. Відразу на голову прийшов фільм - Люди в чорному, не смійтеся, я вам розказую, те про що подумала, коли їх побачила.

Чорні костюми, блакитні сорочки, темно-сині краватки, на руках сріблясті годинники. Та це ще не все. Коли вони підняли голови і подивилися на мене, то в усіх чотирьох були блакитні очі, в когось світліші, в когось темніші, але блакитні. До мене показав рукою, щоб я підійшла до столу той, що був найближчим де мене.

-  Вітаю, я Ерік. - спокійно сказав, дивлячись прямо в очі, ніби там мав щось побачити.

-  Вітаю, я Ніна.

-  Я бачу на бейджі написано. Ви наш казначей. Я підготував вам трудовий договір та анкету, прошу заповнити її та підписати договір, - і він підсунув ближче до мене два папірці.

Анкета не викликала ніяких заперечень. Поставила кілька галочок навпроти запитань про вік, освіту, сімейний стан, хобі та підписала. Договір вирішила прочитати, бо хто їх знає, що можуть підсунути. А там нічого, крім моєї посади та звичайних обов'язків, про які прочитала в інтернеті, а от про зарплату було виділено жирним шрифтом, і сума там була в євро. То ж за мою роботу мені запропонували одну тисячу євро.

Для розуміння на попередній роботі я отримувала п'ятнадцять тисяч гривень. А тут в три рази більше, я навіть зупинилася перед тим як підписати. Ерік помітив, що я вагаюся, і взявся мене заспокоювати:

-  Нехай вас сума не лякає. Власник корпорації дотримується високих стандартів в оплаті праці. Він вважає, що для вашого міста - це нормальна зарплата, щоб ви хотіли ходити на роботу і виконувати її якнайкраще. Підписуйте Ніна, вас чекає робота.

Я поставила підпис і відсунула до нього договір, він забрав та дав мені теку з посадовою інструкцією та детальним описом моєї роботи.

-  Ваш кабінет, Ніна, на другому поверсі, номер 209. Гарного дня.

Я вийшла з кадрів та відправилася по сходах на другий поверх, шукати свій кабінет. Другий поверх був в блакитних тонах, з білими дверима, на стінах фотографії з синіми горами, я таких нігде не бачила. Мабуть вони їх просто згенерували за допомогою ШІ, та все рівно гарно.

Кабінет 209 був в самому кінці коридору, він виходив вікнами на Арс. Я відчинила двері, новенька техніка та меблі, так ніби щойно склали. Одне вікно, сірі меблі, такі як в кадрах, чорне крісло та чорна техніка, на столі записник, ще новий.

Сіла за стіл, який стояв боком до дверей, по ліву руку було вікно, що доволі зручно. Натиснула кнопку та включила комп'ютер, екран засвітився, і на нього з'явилося моє ім'я, напис на екрані просив приставити око до камери, що була зверху на моніторі, я так зробила. Через хвилину монітор згас, щоб засвітитися робочим столом, де було кілька іконок - пошта, браузер, програма 1С та папки з інструкціями.