1. В пошуках роботи

• То ти нам розповіси, чи з тебе кожне слово потрібно витягувати кліщами? - Ліда мабуть дуже хотіла почути мою історію, а я б спочатку послухала їхні, та нехай, в мене немає секретів.
• Я вам розкажу, з того вечора, з якого я вважаю, що все це влетіло в моє життя, - запропонувала своїм гостям.
• Розповідай, якщо ми щось не будемо розуміти, то ми тебе зупинемо та запитаємо, - це була Іра, і вона мені подобається більше, хоча обидві дівчини здаються спорідненими душами, хоча звідки в мене така думка.
• Добре, спеціально для вас, з перших вуст. Без брехні та без секретів. Все як на духу, - дівчата розсміялися а я розпочала .

Нарешті включили електроенергією, сьогодні її більше немає чим вона є, графіки відключення повідомляють, що завтра світла не буде з сьомої ранку. 

В мене цілий вечір сиділа сусідка Таня, ми знайомі ціле життя, наші будинки через межу.

Таня зазвичай приходить щовечора, щоб трохи відволіктися від тяжкої буденності, ми заварюємо ароматний чай з меліси і липи, достаємо печиво і розмовляємо.

Розмови наші розпочинаються з насущних проблем: відсутність електрики, війна, та пошук нової роботи для мене.

А закінчуються спогадами, переглядом фоток в соцмережах, дивимось на чуже життя, яке так гарно склалося, навіть, якщо ті пости - вигадка або брехня. 

Коли світло увімкнули, Таня побігла додому, бо була купа справ, які мала зробити серед ночі, а я вже мала лягати спати, та задзвонив телефон. На екрані смартфону засвітилася  світлина Аліни. Аліна моя однокурсниця, ми навчалися разом в сільхозі на економічну факультеті, з тих пір наша дружба не розсипалася, я навіть стала хрещеною для її первістка Андрія.

Ото ж телефон задзвонив і я відразу піднесла, бо Алінка просто так посеред ночі телефонувати не буде, бо знає, що я страшенно боюся нічних дзвінків, після того як мені в дві години ночі зателефонували і повідомили про смерть моєї мами, та про це пізніше розповім.

• Не спиш? - запитала Алінка в мене.
• Ні, тільки но Танька пішла.
• Я б не телефонувала так пізно, та Міша знайшов для тебе роботу. Точніше не роботу, а можливість її отримати. Тобі ще потрібна робота?, - ніби вибачилася,  вона так завжди, боїться образити.
• Ти ще питаєш, дуже потрібна.
• Ти знаєш де був колись банк “Дністер”?
• На Північний, біля Арсу, - я чомусь відразу подумала про закинуте приміщення, яке вже багато років стоїть зачиненим.
• Так, там відкривається філіал міжнародної корпорації і вони набирають на роботу персонал - підтвердила Алінка, і додала - серед вакансій є така , що тобі підходить. Їм потрібен казначей.
• Це на банківські операції?
• Щось типу цього, то ти підеш на співбесіду? Міша має повідомити представника корпорації, що ти прийдеш., - Міша, який же ти чудовий кум, подякувала подумки.
• Так, обов'язково. А коли ця співбесіда? - уточнила, щоб зрозуміти скільки часу на підготовку маю до співбесіди.
• Завтра на десяту годину, то Міша може підтвердити, що ти будеш? - вона прям таки натискала на мене.
• Буду, нехай підтверджує. Передай йому, що я щиро дякую за допомогу.
• Передам, коли тебе візьмуть. Нехай постарається для куми. Ну все Нінка, не можу більше говорити, в мене гості. Зателефонуєш мені після співбесіди, пока., - і вона відключила телефон,

А я в інтернет шукати, що це за робота така “ казначей”, і перша сторінка видала наступне:

• ведення бухгалтерського обліку, облік та контроль над рухом грошових коштів, підготовку фінансової звітності, взаємодію з банками та іншими установами, а також забезпечення виконання фінансових зобов'язань відповідно до законодавства.

Нічого нового з того, що я робила на попередній роботі, коли моя посада була просто - бухгалтер.

• То ти також бухгалтер? - перебила мене Іра
• Двадцять років стажу, - відповіла їй.
• І я бухгалтер, супер, - вона тішилася як мала дитина, та й і я рада, бо вона буде багато чого розуміти з того, що я буду розповідати. Бо ми мислимо однаково - діями і цифрами.
• Продовжувати?
• Так, ми уважно слухаємо, - підтвердила Ліда.

Зранку мусила встати і шостій, щоб встигнути прийняти душ та висушити голову, поки є світло. І ще це я зараз виглядаю ніби мені двадцять п'ять років, а тоді я виглядала на свої сорок п'ять. Трохи зморшок по під очі, перші гусячі лапки в кутиках, невеликі зморшки на чолі, бо я його завжди морщу. Тому коли я зранку дивлюся на себе в дзеркало, то розумію, що мій поїзд пішов, і наздогнати мені його не вдасться. Я не робила уколи краси, тільки домашній догляд, правда косметика завжди дорога, на цього я не економила. Дорогі крема, сироватки,тоніки. Ніколи не лягала спати з макіяжем, вмивалася чистою водою, деколи на травах.

Та все ж я розуміла, що мамою мені вже не бути та й навряд чи дружиною. Ви не думайте, в мене були і хлопці і чоловіки, та не склалося ні з ким, ще до сорок років я брала дуже близько до серця, що сама. А коли померла мама, я чомусь зрозуміла, що мені ніхто не потрібен. А мама померла напередодні війни, сімнадцятого лютого . От це для мене був стрес, мама померла, я сама і нікого більше немає. Бо в мене немає більше родичів. Ми переїхали в Кам'янець- Подільський в рік мого народження з Алушти, поселилися на Підзамче. Батька ніколи не бачила, в мами рідні не було, вона розповідала, що виховувалася в дитячому будинку. Мама казала, що мій батько не зміг бути з нами, та я не маю на нього ображатися, бо він був не підвладний змінити своє життя. Я ще повернуся до цього, але трохи пізніше.

То ж на співбесіду я одягнулася в синю сорочку кольору аквамарин, яка так  пасує до моїх синіх очей та чорний діловий костюм. На ноги чорні кросівки, на плече закинула чорну сумочку. Макіяж зробила під натуральні відтінки, я ж на співбесіду а не на танці йду.