Розділ 2. Глава 3: Понеділок. Вхідний контроль

Як відомо, театр починається з гардеробної, а наша Корпорація «Олімп» непохитно починається з прохідної. Понеділок 09 листопада 2026 року розпочався тут строго за розкладом о 08:00 за київським часом. На відміну від кришталевої та лінивої неділі, сьогодні у вестибюлі Печерського хмарочоса розгорталася справжня індустріальна метушня, де можна було чікно розгледіти декількох персонажів, які виглядали відверто втомленими після активного недільного відпочинку. Величезні скляні двері центрального входу без зупину розліталися в сторони, підкоряючись командам автоматичних датчиків руху, впускаючи всередину щільний потік офісного планктону. Менеджери середньої ланки з червоними очима, затуркані кадровички, лощені аналітики з великими паперовими склянками міцного лате на винос та дівчата з фінансового департаменту з ідеальними стрілками на повіках — уся ця столична суєта суєт гуділа, наче розтривожений вулик. Кожен із них судомно діставав свій пластиковий перепустку, аби встигнути прикласти її до сенсора турнікета до початку ранкової лінійки.

На цьому галасливому фоні двоє двометрових гвардійців охорони на ресепшені тримали периметр із особливою, прихованою напругою. Після вчорашнього недільного інциденту, коли сам Громовержець притиснув пальці до губ і мовчки вивів повз них дівчину з Рахівщини, старший зміни Олексій не спав половину ночі. На його лобі виступав холодний піт щоразу, коли автоматичні двері безшумно розчинялися, а внутрішній армійський статут вимагав бути готовим до будь-якого кібер-диверсійного штурму.

Проте сама Ксеня в цей час була далеко від вуличного тлуму. Вона прокинулася рівно о 07:30 на приватному п'ятому поверсі, де провела ніч у комфортному гостьовому номері, повністю відновивши свій біологічний процесор після важкої залізничної дороги. Перевдягнувшись у чисту свіжу блузку та застебнувши тонку ручку своєї дамської сумочки, дівчина викликала внутрішній ліфт хмарочоса і спустилася на перший поверх у центральний вестибюль, аби відмітити свою гостьову карту на ресепшені — правила безпеки компанії вимагали обов'язкової фіксації вхідного контролю на початку тижня.

Вона вийшла до турнікетів рівно о 08:45, бездоганно вписуючись у графік. Саме тут, у ліфтовому холі першого поверху, її чистий карпатський погляд зафіксував перші ознаки кадрового тераріуму. Дві дівчини з кадрового департаменту, які щойно пройшли контроль із паперовими стаканчиками лате в руках і чекали на свій ліфт, ліниво протирали очі й звично перемивали кістки всьому хмарочосу, аж поки їхні зміїні язички не натрапили на Ксеню.

— Ой, Маш, дивись, — упівголоса, але з характерним київським розтягуванням голосних процідила одна з них, оглядаючи простеньку блузку дівчини та її застарілий смартфон із потрісканим екраном. — Це що ще за диво з високогір'я з самого ранку по нашому вестибюлю блукає? На ресепшені хлопці казали, вона вчора з торбами приперлася, бринзу в підсобку перла. Ти поглянь на цей прикид... Якась повна іноземка, а вже з ліфтів закритої зони виходить.

Ксеня почувала себе впевнено, тому почула кожне слово. Її гострий інженерний слух зафіксував цей випад миттєво, але гордість і суворий карпатський характер не дозволили навіть бровою повести. Вона не звикла виправдовуватися перед міськими пліткарками. Дівчина спокійно підійшла до датчика ресепшену, зафіксувала карту, а потім, повернувши голову до обімлілих кадровичок, дзвінко, з усім своїм рахівським колоритом промовила:

— Доброго здоров'ячка, панночки... Наші торби з бринзою в підсобці чисті й закриті, лем я бачу, що ваші язички зранку ще май гірше за той флуд у мережі фонять. У нас у Квасах, кой вівця на полонині забагато кричить, її вівчар відразу від отари відлучає, аби іншим траву їсти не заважала. Так що пийте своє лате тихо, коби-м я вашу суєту більше туйкі не чула.

Кадровички моментально захлинулися своєю кавою. У цей самий момент старший зміни Олексій, який стояв поруч, суворо, важко глянув на пліткарок, змушуючи тих остаточно притихнути, і підкреслено ввічливо, мовчки приклав руку до козирка перед Ксенею. Натовп навколо на мить замерз, не розуміючи, чому елітна охорона так салютує скромній дівчині. Ксеня впевнено крокнула назад у кабіну ліфта і натиснула кнопку третього поверху.

Вже за хвилину двері безшумно розійшлися, і вона вийшла в інженерну зону. Тут панував зовсім інший робочий вимір — тиша, стерильний пластик, ряди серверних стійок і запах перегрітого каніфолю. Андрій Марсік уже сидів за своїм кутовим столом, обкладений роздрукованими логами системи «Афіна». Його очі були червоними від нічного моніторингу трафіку, а біля клавіатури самотньо стояла порожня чашка з-під міцної кави. Побачивши свою нову практикантку, він стомлено, але щиро посміхнувся...